Головна Головна -> Реферати українською -> Політологія -> Комунікативний ресурс парламентсько-урядових зв’язків: проблеми еволюції

Комунікативний ресурс парламентсько-урядових зв’язків: проблеми еволюції

Назва:
Комунікативний ресурс парламентсько-урядових зв’язків: проблеми еволюції
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
167,82 KB
Завантажень:
28
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
В системі політичної комунікації структура виконавчої влади, незважаючи на розгалужений інформаційний ресурс її інституцій на рівні соціальної артикуляції суспільних проблем, поступається в резонансній результативності політичної риторики, суб’єктами якої виступають Верховна Рада і Президент України. Доволі поширеним поясненням цього є посилання на функціональну особливість уряду, коли зміст поняття „виконавча влада” передбачає прагматичність дій – сама природа технологічних операцій професіоналів в конкретних галузях державного управління моделює конкретні передумови для виникнення політичного дискурсу.

Через те, що в Україні уряд часто перетворювався на заручника парламентсько-президентської боротьби, а саме вона через свою інформаційну змагальність завжди збагачує комунікативну мережу політичної системи, виконавча гілка влади, з одного боку, набула досвіду ініціатора політичних компромісів, а з іншого – сформувала дуже строкату, проте активну еліту урядовців-тимчасовців. Якщо взяти до уваги актуалізацію цієї проблеми авторитарними рефлексіями президенства Л. Кучми, то стає зрозумілою тенденційно-кон’юктурна мотивація посилення незалежності виконавчої влади передовсім від єдиного законодавчого органу держави, коли зневага до міжінституціональних зв’язків між зазначеними суб’єктами політичної комунікації набувала небезпечних рис конфліктного характеру.

Власне, сама природа пошуку законодавчого консенсусу між законодавчою і виконавчою гілками влади обумовлюється низкою факторів, що випливають з інституціональної структури політичної комунікації. По-перше, йдеться про фактор легітимізації єдиного законодавчого органу – парламент, що обирається народом і виступає від його імені, має відповідний кредит довіри, котрий домінуватиме над механізмом формування уряду шляхом призначень. При цьому будь-які процедури посилення його соціальної легітимності за допомогою важелів залучення до його інституалізації парламентських партій, формалізації урядової коаліційності та декларативності щодо політичної відповідальності уряду не стільки змінять формат парламентсько-урядової комунікації, скільки актуалізують проблему правового імунітету Кабінету Міністрів. Не викликає сумніву, що перманентне зволікання з прийняттям закону України про Кабмін перебуває у площині прихильників комунікації на рівні ручного управління, коли боротьба за контроль над виконавчою владою точиться навколо важелів ситуаційного й почасти вкрай тимчасового панування суб’єктів персоніфікованих інтересів. По-друге, рівень міжінституціональних зв’язків у форматі „парламент – уряд” суттєво корегується фактором невизначеності подвійного підпорядкування уряду.

Це питання залишається предметом дискусій науковців-політологів в процесі пошуку оптимальної для України формули поєднання історичної ментальності вітчизняного традиціоналізму у галузі реалізації державної влади з еволюціонізуючим пошуком нових прийнятних для політичної еліти і зрозумілих більшості населення способів управління країною. Навіть прихильникам моделі авторитарного фаворитизму стає зрозуміло, що паралельна комунікація індивідуалізованого типу є нежиттєздатною передовсім для претендентів на керівні посади в уряді – конкуренція міністрів в інформаційному просторі діагностує хворобу політичної амнезії тих, хто із вражаючою схожістю залишав владний олімп. І проблема таких урядів, на нашу думку, полягає не в тому, що особисте моделювання Президентом парламентської більшості та уряду призводить до примітивних і недієздатних конфігурацій в інститутах влади [1]. Основна причина – в комунікативній імітації узгоджених дій між законодавчою і виконавчою гілками влади, в основі якої перебувають особистісні мотивації, котрі, на жаль, доволі часто умовно кореспондуються з інтересами суспільства.

Досвід державотворення в Україні містить чимало прикладів комунікативних спроб деформації конституційних зв’язків між гілками влади, і вивчення основних чинників їх циркуляції у політично-правовому просторі приводить до висновку про децентрований характер багатовекторних носіїв у системі політичної комунікації. Заперечити їх доцільність неможливо з точки зору об’єктивної реальності їх існування в умовах еволюції політичної системи України, яка перебуває на стадії структуризації суспільно-правових відносин. Вони є, з одного боку, рушійною силою конституційної реформи, а з іншого – об’єктом її реалізації.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Комунікативний ресурс парламентсько-урядових зв’язків: проблеми еволюції

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок