Головна Головна -> Реферати українською -> Політологія -> Засади демократизації політичного режиму Марокко

Засади демократизації політичного режиму Марокко

Назва:
Засади демократизації політичного режиму Марокко
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
23,31 KB
Завантажень:
49
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
С. Хантінгтон у книзі „Третя хвиля. Демократизація наприкінці ХХ століття” наводить слова одного єгиптянина, який 1989 року так висловився щодо майбутньої політики країн арабського світу: „Від демократії нікуди не подітися” [1, с. 118]. Тобто, йдеться про динамічне розширення глобалізації – нового (демократичного) порядку, до якого прилучаються й країни, що розвиваються. Відбувається паралельний процес: консолідація демократії в розвинених країнах і впровадження демократичних політичних інститутів та цінностей у напівтрадиційних незахідних суспільствах.

Коли називаємо суспільство сучасним, то маємо на увазі, що воно демократичне (внаслідок органічного розвитку „знизу”) або демократизоване (в результаті політичної неорганічної модернізації „згори”). Демократизація – один з аспектів політичної модернізації, найчастіше – завершальний її етап, на якому створюються легальні бюрократичні механізми, формуються плюралістичні групи інтересів у межах авторитарного або навіть напівтрадиційного правління. На часі визнається можливим і перспективним у процесі демократичної модернізації послуговуватися взаємодією традиційного й сучасного, коли, як висловився Ф. Ріггс, створюється нова система, що „виробляє власні системні характеристики”, „оригінальний механізм самовідтворювання і підтримання стабільності”, а традиція виявляє „значні адаптивні здібності” [2, с. 85].

Прикладом країни, політичний режим якої в межах конституційної монархії під час демократичної трансформації успішно (хоча й нелегко) використовує традиційні цінності та інститути для досягнення високої мети – стати сучасною розвиненою державою, та легітимації способів її досягнення, є Королівство Марокко.

Серед багатьох запропонованих визначень політичного режиму (А. Соловйов, К. Арановський, Є. Темнов, В. Чиркін, Г. О’Доннел, Ф. Шміттер) перевагу, на нашу думку, доцільно віддати тлумаченню Є. Темнова. Він визначає політичний режим як рівень гарантованості демократических прав і політичних свобод особистості, ступінь відповідності офіційних конституційних і правових форм політичним реаліям, характер ставлення владних структур до правових засад державного і суспільного життя [3, с. 307]. Російські (Н. Дьяков, А. Малашенко, Р. Ланда, Є. Павлуцька, І. Фадєєва, О. Мартишин) та українські (О. Фісун, В. Кушніренко) дослідники виявляли загальні закономірності модернізації в незахідних (арабських) країнах, значення шаріату для реформування державної системи в ісламських країнах, особливості історії та культури, розвитку капіталізму в Марокко, особливості політичної системи неопатримоніального типу тощо.

Серед марокканських політологів, які досить ґрунтовно досліджують проблеми політичної модернізації та демократизації Марокко, слід назвати М. Бердоузі та М. Жаррафа. Проте перший присвятив своє дослідження загальним проблемам демократичного транзиту, а у численних працях другого, в яких висвітлюються проблеми модернізації політичної системи з прагненням охопити якомога більше питань, так чи інакше пов’язаних з цим процесом, оминається інший бік проблеми – демократизації політичного режиму. Особливої уваги заслуговують праці А. Саафа. Його висновки важливі для кожного, хто прагне зрозуміти особливості неопатримоніального політичного режиму Марокко, процесів демократизації країни (тобто вивільнення від найбільш негативних, гальмівних патримоніальних рис) та їх перспективи. Твори А. Будахріна, Н. Бенсбіа, С. Земмі та інших стосовно політичних реалій сучасного Марокко допомагають з’ясувати відповідність демократичних декларацій їх практичному втіленню.

На думку французького вченого Ж. Медара, неопатримоніалізм властивий усім країнам, що розвиваються, незалежно від типу політичного режиму та форми правління. Проте історична реалізація неопатримоніалізму в різних країнах (Туніс, Алжир, Марокко) не однакова. Форми та зміст його в кожній з них має і спільні, й специфічні риси. Але, в будь-якому випадку, перенесені на традиційний ґрунт головні елементи сучасної політичної системи (конституція, багатопартійність, виборча система, парламент тощо) у неопатримоніальному суспільстві трансформуються й нерідко стають оболонкою, що прикриває традиційні та напівтрадиційні суспільні зв’язки. Головний інститут в структурі політичної влади Марокко є альянсом між політичним режимом і місцевою елітою. Він розвивається в межах політичного протегування й обміну послугами між партнерами.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Засади демократизації політичного режиму Марокко

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок