Головна Головна -> Реферати українською -> Політологія -> Законотворча діяльність як комунікативний процес

Законотворча діяльність як комунікативний процес

Назва:
Законотворча діяльність як комунікативний процес
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
21,03 KB
Завантажень:
28
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 
Законотворча діяльність як складова правового функціонування держави традиційно розглядається в контексті концепцій теорії держави і права як функціональна ознака конституціональної характеристики політичної системи та рівня парламентаризму стосовно визначення моделі політичного режиму. В процесі розвитку України на засадах верховенства права у напрямі імплементації законодавчого ресурсу до європейських стандартів постає питання про моделювання оптимальних варіантів демократизації механізму законотворення, що, через свою соціальну природу, має розглядатися як процес матеріалізації ініціатив соціальних інститутів у систему правових відносин і здійснення державного управління суспільством за допомогою визначених ним правових норм.

З огляду на те, що в основі комунікативних явищ будь-якого соціуму перебуває система зв’язків, визначення їх суб’єктивної сутності, інституалізації змісту і соціальних мотивацій, породжених групами інтересів, структуризацію процесу законотворення правомірно розглядати в системі лінійних комунікативних контекстів, тобто в межах демократичної моделі (з пріоритетом зворотного зв’язку) та ієрархічної (з пріоритетом прямого зв’язку) [1]. У демократичному варіанті сутність законотворення зазвичай розглядається як результат ініціативної активності його учасників. При цьому береться до уваги сприятливий характер суспільних відносин, організація роботи державного апарату, функціонування складових громадянського суспільства тощо. За таких умов ця діяльність дістає назву „правотворчості”, „нормотворчості”, „правотворчого процесу”, а також „законотворчості”.

Вочевидь, на рівні соціалізації закону як „усталеного зв’язку між подіями і вчинками людей та їх наслідками” [2] таке розмаїття категорій правомірне, оскільки репрезентує комунікативну розгалуженість тих складових, що насамкінець складатимуть зміст законодавчого процесу. Проте в розумінні категорії законотворення ми не можемо уникнути визначень суб’єктів цього процесу, що, на відміну від суб’єктів законодавчої ініціативи, не конституйовані, а становлять соціальну основу єдиного джерела влади, яким є народ. Консолідована позиція народу формується в результаті змагальності численних елементів суспільства та їх інтересів. Отже, в процесі спілкування людей усталюються і згодом формалізуються певні суспільні відносини. Вони являють собою і поєднання, і змагальність загального та індивідуального, віддзерклюючи двоїсту природу людини як суспільної істоти і як окремого індивідуума з власними потребами.

Оскільки в єдиній волі суб’єкта втілюються об’єктивний момент загальності, а з іншого боку – момент об’єктивної одиничності, то виникає потреба особливого способу реалізації в ній свободи суб’єкта, який, тобто спосіб, знімав би зазначену внутрішню суперечність [3]. Це зняття відбувається через заперечення сваволі, підпорядкування суб’єктивної одиничності об’єктивній волі, що орієнтується на спільність змісту суспільної системи цінностей.

Відтак необхідним способом утворення загальноприйнятних норм у спілкуванні індивідів стає право, яке, по суті, є як формою заперечення сваволі в діяльності людини та утвердження в ній об’єктивної волі суб’єкта, в якій реалізується його особлива суб’єктивність і в якій визначаються межі його індивідуальної свободи.

В контексті демократичної комунікації визначальним для артикуляції суспільних інтересів на теренах давньої Русі було звичаєве право як „правило масової поведінки, яке фактично і одноманітно додержується: частота повторення і переконання у правомірності поведінки – основні елементи звичаєвого права” [4]. Механізм частотності, повторюваності категорій міститься в режимі соціальних комунікацій, котрі не лише акумулюють інформаційний простір ціннісними судженнями, окреслюють спільні знаменники дискурсу, а й продукують наступні сюжети на рівні зворотної реакції учасників дискурсу. Комунікація, за Ю. Хабермасом, може виступати і як процесуально-утворююча форма спілкування, в якій важливі спрямованість на вироблення нових цілей, передовсім соціальних, а також на пошук найефективніших засобів їх досягнення [5].

Комунікація правових норм від одного покоління до іншого у формі звичаю забезпечувала їх традиційну наступність, з одного боку, та адаптацію до природного середовища, з іншого. На думку Г. Мальцева, у культурах зі складно структурованою соціальною організацією могли одночасно діяти, перекриваючи одна одну, кілька звичаєво-правових систем. В одних ситуаціях група керувалася власними правовими звичаями, а в інших уживала звичаї, прийняті ширшими соціальними утвореннями. Траплялося, що окремі норми правової системи контролювали великий простір, однак не монопольно, а з іншими системами норм, що функціонували у тому ж просторі [6].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 



Реферат на тему: Законотворча діяльність як комунікативний процес

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок