Головна Головна -> Реферати українською -> Політологія -> Динаміка політичного капіталу в Україні

Динаміка політичного капіталу в Україні

Назва:
Динаміка політичного капіталу в Україні
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,37 KB
Завантажень:
31
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Модернізаційні процеси в Україні внесли зміни не тільки в систему суспільних відносин, але і в масову свідомість населення. Тим часом, найважливішою передумовою нормального функціонування суспільної системи є такий стан масової свідомості, за якого інститутам політичної влади та їх керівникам делегується певна сума повноважень, що дозволяє реалізовувати владні функції. Делегуючи повноваження, суспільство визнає право політичних інститутів ухвалювати обов’язкові рішення, здійснювати дії, у тому числі й примусові, необхідні для їх реалізації. Іншими словами, суспільство надає владі політичну довіру. Французький соціолог П. Бурд’є, використовуючи ринкову термінологію, увів у цьому зв’язку термін „політичний капітал”.

Проблема політичної довіри в науковій літературі досліджується з 1920-х років, проте широкі дискусії з цієї тематики розгорнулися лише в останні десятиріччя. До значних досягнень можна зарахувати праці Н. Лумана „Довіра і влада”, С. Ліпсета і У. Шнейдера „Пролом у довірі”, Б. Міцтел „Довіра в сучасних суспільствах: пошук основ соціального порядку”, П. Штомпки „Довіра: соціологічна теорія” та ін. Найплідніша розробка проблеми політичної довіри в її сучасному розумінні представлена в працях Ш. Айзенштадта, Б. Барбера, Л. Роніджера, Д. Гамбетти, А. Селігмана та ін.

Проблему політичної довіри вивчали й вивчають такі українські вчені, як Є. Головаха, Н. Паніна, А. Ручка, С. Макеєв, І. Мартинюк, Ю. Пахомов, А. Ковальова, О. Кокорська та ін. Проте проблема політичного капіталу влади як чинника стабільності суспільства поки що розроблена недостатньо.

Метою цієї статті є розгляд сутності поняття „політичний капітал”, динаміки політичного капіталу в Україні наприкінці XX – початку XXI сторіч, а також аналіз політичного капіталу як чинника стабільності сучасного українського суспільства.

П. Бурд’є запропонував умовно поділяти політичний капітал на три групи. Перша – це політичний капітал, що сягає корінням у давні традиції й підживлюється конфесійним світоглядом. Високу, хоча й порівняно меншу стійкість, має політичний капітал, характерний для другої групи – він нагромаджувався в процесі утвердження та діяльності формалізованих режимів постмонархічного типу.

Особливі властивості має політичний капітал третьої групи, який, за П. Бурд’є, можна назвати позиковим політичним капіталом [1, с. 208]. Він грунтується на кредиті довіри, який суспільство, незадоволене ситуацією, що склалася, і глибоко розчароване в чинній владі, надає політичним силам, котрі виступають її найрішучішими опонентами.

Позиковий політичний капітал може бути раціональним, заснованим на зваженій оцінці можливостей нової політичної сили, або ірраціональним, що відображає лише неприйняття існуючих порядків і прагнення до змін, незалежно від їх змісту. Проте, в обох випадках, це, перш за все, аванс, який потребує закріплення. Природно, позиковий політичний капітал найменш стійкий. За сприятливих обставин одержати його порівняно нескладно, але вкрай важко утримати.

Масштаби політичного капіталу значною мірою визначають рівень сприйнятливості суспільства та окремих індивідів до імпульсів, що надходять „згори”. Коли цей рівень достатньо високий, значна частина (а за сприятливих умов – більшість) індивідів, громадських об’єднань і соціальних груп реагують на імпульси „згори” так, як на це розраховують владні структури: добровільно підкоряються законодавчим установленням і адміністративним розпорядженням, регулярно виплачують запроваджені законом податки, не порушують усталених норм поведінки. Меншина, що відзначається зниженою сприйнятливістю до імпульсів, які надходять від влади, спонукається до підкорення за допомогою різних форм примусу.

Коли у більшості індивідів і суспільства в цілому сприйнятливість знижується, то вони реагують на імпульси „згори” неадекватно очікуванням інститутів влади: або ігнорують ці сигнали, або сприймають їх інакше, ніж очікує влада; іноді вони стають навіть стимулом для протестних дій. В таких випадках примусові акції спрямовуються на те, щоб на певний час забезпечити бажані владі реакцію та поведінку. Проте в кінцевому результаті такі заходи, як свідчить досвід, призводять до подальшого зниження сприйнятливості індивідів і суспільства стосовно дій інститутів влади, а отже й до ослаблення взаємозв’язків, що скріплюють суспільну систему.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Динаміка політичного капіталу в Україні

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок