Головна Головна -> Реферати українською -> Політологія -> Адекватність політичної еліти сучасним моделям політичного і соціально-економічного розвитку

Адекватність політичної еліти сучасним моделям політичного і соціально-економічного розвитку

Назва:
Адекватність політичної еліти сучасним моделям політичного і соціально-економічного розвитку
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,88 KB
Завантажень:
27
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Після розвалу СРСР перед молодими незалежними державами постали практично аналогічні стратегічні завдання, а саме: пошук власної ідентичності (державної, національної, геополітичної, соціально-економічної, політичної, культурної тощо). Та кожна з цих країн йшла власним шляхом самоіндентифікації, доказом чого можна вважати створення, скажімо, в Білорусі, РФ та в Україні специфічних політичних і соціально-економічних моделей. Безперечно, і білоруси, і росіяни, і українці створили власні „пострадянські” (не за світоглядом, а за часом формування) еліти, які б мали визначати напрям і темпи перетворень. Втім, „винятковість” еліт у цих країнах полягає саме в тому, що сам факт їх існування ще не означає автоматичного домінування (владного, інтелектуального, фінансового тощо) у процесі пошуку країнами власної ідентичності.

Ситуаційні моделі існування замість модернізаційних концепцій

Аналіз ситуації в Білорусі, Російській Федерації та Україні дозволимо собі розпочати з пошуку відповіді на контрверсійне запитання: чи можна говорити про „модельність”/алгоритмічність розвитку в цих країнах? Чи не є розвиток Білорусі, Росії та України лише хаотичною реакцією на низку зовнішніх і внутрішніх політичних викликів? Отже, чи існують моделі, за якими відбувається розвиток цих пострадянських країн?

Отже, якщо ставити питання про існування модернізаційної моделі, яка передбачає визначення стратегічних геополітичних та внутрішньополітичних і соціально-економічних орієнтирів (як це відбулося в країнах Балтії та Центральної Європи), то потрібно констатувати, що повноцінних модернізаційних моделей тривалий час не було створено ані в Росії та Україні (які концентрувались на розумінні посткомуністичної модернізації у якості руху до політичної демократії та ринкової економіки), ані в Білорусі (яка не акцентувала на реформуванні економіки у напрямі ринку, а політичної системи – до демократії). Росія почала замислюватись і артикулювати глобальні вектори свого розвитку на початку XXI століття (з обранням президентом В. Путіна), Україна - після 2004 року (з обранням президентом В. Ющенка). Щодо „моделей існування” (не плутати з модернізаційними концепціями) то вони, безперечно, були (є) і втілювались (втілюються).

„Керована демократія” як форма ситуаційного розвитку РФ

Щодо Росії, то основними рисами діючої „моделі існування” є:

• нова політична система, побудована на принципах „керованої демократії” або „закритої гегемонії”. За визначеннями російських дослідників, „керована демократія” є бюрократичним регулюванням політичного життя в країні, що передбачає ізоляцію політичних інститутів від суспільства. Головними її ознаками є перехід до управління країною президентом В. Путіним через довірених осіб; включення губернаторів у президентську вертикаль; підвищення прохідного бар’єра для політичних партій на виборах до Державної Думи до 7 %; консолідація влади та еліти з домінуванням над елітою політичною і діловою еліти бюрократичної;

• державний капіталізм, який втілюється у поверненні державі провідних позицій в стратегічних галузях російської економіки (нафтова та газова промисловість, електроенергетика, ВПК); впливі держави на соціальну політику;

• раціоналістична зовнішня політика, яка передбачає активну участь Росії у міжнародному економічному житті;

• прагматична внутрішня економічна політика, стратегічною метою якої є модернізація російської економіки, тактичною - реалізація на зовнішніх ринках того, що користується попитом (енергоносії).

Певний суспільний консенсус росіян навколо тренду „керованої демократії” (про що свідчать результати президентських і парламентських виборів, високий рейтинг довіри серед росіян президента В. Путіна) дозволяє ставити питання про реалізацію в Росії консолідаційної (чи стабілізаційної) моделі розвитку, легалізованої на виборах, з одного боку, російською елітою, з іншого - переважною більшістю росіян. Особисто В. Путін абсолютно відповідає описаній вище моделі, оскільки російський президент – і актор, і продукт, і один з активних фундаторів системи. В. Путін, як вважають російські дослідники, є історичною відповіддю на запит росіян щодо стабілізації ситуації в країні.

Втім, у нас є розуміння, що у кожної з груп, які підтримали запропонований В. Путіним варіант розвитку Росії, були свої, так би мовити, мотиви. Еліта вбачала в „керованій демократії” шлях збереження у взаєминах із владою статус-кво, який дозволяв би їй (за умови невтручання у політику) активно вести бізнес. Патерналістськи налаштоване населення, виховане за радянських часів, вважало, що саме „державний капіталізм” може забезпечити йому високий рівень стабільності та соціальних гарантій.

Така „стабілізаційна модель”, на нашу думку, є досить комфортною формою існування соціуму. Найбільш комфортно мають себе відчувати еліти, оскільки в її (моделі) підгрунтя покладено своєрідний пакт про ненапад, укладений між владою та елітами.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Адекватність політичної еліти сучасним моделям політичного і соціально-економічного розвитку

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок