Головна Головна -> Реферати українською -> Політологія -> Чорноморські вектори у геополітичних концепціях України і Росії

Чорноморські вектори у геополітичних концепціях України і Росії

Назва:
Чорноморські вектори у геополітичних концепціях України і Росії
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
116,77 KB
Завантажень:
39
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 
Події, пов’язані з останніми президентськими виборами, вкотре актуалізували ідею федералізації українських земель. Розкол електорату на східний і західний, брудні політтехнології, звинувачення в сепаратизмі, епатажний з’їзд делегацій від регіонів у Сєверодонецьку – все це знову й знову привертає увагу науковців до тези про „буферний стан” України між цивілізаціями Європи і Росії, а отже – до традиції тлумачення стратегічних напрямів розвитку української нації.

Важко не помітити, що така молода для вітчизняної політичної думки галузь знання як геополітика, все більше стає засобом виправдання певних амбіцій та зовнішньополітичних інтересів тих чи інших політичних сил. Власне кажучи, геополітика завжди була такою, починаючи від свого започаткування у працях Ф. Ратцеля, Р. Челлена, К. Хаусхофера, основною метою яких була апологетика загарбницьких апетитів імперіалістичних урядів. Заідеологізованість, суб’єктивізм і релятивізм поглядів, на жаль, лишається неодмінною рисою й сучасного політичного дискурсу. І це незважаючи на те, що геополітика завжди тяжіла до виведення критерію істинності цього різновиду політичного знання з царини вербального і нічим (крім суб’єктивної волі політика чи ідеолога) не підкріпленого виразу власних поглядів у площину об’єктивних підстав.

Здавалося б, звернення до географічних чинників – клімату, конфігурації території, рельєфу, прибережної смуги, наявності корисних копалин, багатства флори і фауни – тобто об’єктивних за своєю природою умов існування людських суспільств, повинно якщо не повністю виключити суб’єктивно-ідеологічний момент з політологічних концепцій, то хоча б мінімізувати його. Але сталося так, що геополітика не ліквідувала, а ще більш релятивізувала політичні істини, перетворившись на черговий, до того ж необов’язковий аргумент у дискусіях між адептами різних політичних угрупувань. Задовольняють нас геополітичні міркування, підкріплюють наші позиції – ми їх охоче використовуємо, не задовольняють – не використовуємо.

Ілюстрацією цієї тези є „науковий” висновок про одвічне протистояння телурократії („сил суші”) і таласократії („сил моря”). Історія цивілізацій розглядається тут з позицій „географії як долі”. Розташовані на материках телурократичні держави повинні об’єднатися проти острівних таласократій, насамперед – англосаксонських країн. Зокрема, фундатор германської геополітики К. Хаусхофер декларував необхідність створення „континентального союзу” Берліна, Москви і Токіо [1, с. 32 – 36]. Нацистські ідеологи вважали, що тільки так можна дати гідну відповідь на „британський виклик”. Як відомо, на практиці ці теоретичні конструкти – після рішучої відмови СРСР – у дещо зміненому вигляді реалізувалися у вісі „Берлін – Рим – Токіо”. Здавалося б, геополітичний намір збережено, але мало хто звернув увагу на те, що ані Італія, ані Японія аж ніяк не можуть бути віднесені до материкових держав. Проте, що таке географія у порівнянні з мілітаристськими прагненнями націоналістичних урядів!

Отже, геополітика замість надійного у методологічному плані й для всіх очевидного фундаменту політологічних теорій являє собою щось на зразок „географічної герменевтики”, де кожний інтерпретатор по-своєму тлумачить „Велику книгу природи”.

Саме така ситуація склалася й в українській та російській геополітиці стосовно усвідомлення ролі і значення Чорного моря для східнослов’янських народів, для визначення південного вектора зовнішньої політики їх держав. Цю проблему зачіпали такі класики російської історіософії, як С. Соловйов [2], М. Данилевський [3], К. Леонтьєв [4]. В Україні чорноморський вектор зовнішньої політики став предметом геополітичних досліджень переважно в добу української революції, про що писали М. Грушевський [5], Ю. Липа [6] та інші автори. При цьому, незважаючи на те, що Чорне море виступає свого роду константою, тобто протягом „історичної доби” воно не змінюється як географічний об’єкт, у російському та українському інваріантах простежується значна різниця, на що, власно кажучи, й хотілося б звернути увагу у цій статті.

Сьогодні, на жаль, серед досить багатої геополітичної літератури [див.: 7 – 10] майже не існує історіософських та політологічних досліджень, у яких розглядалися б геополітичні аспекти Чорноморського регіону. Винятком є хіба що праці А. Никифорова [11], М. Несука, В. Репринцева, Є. Камінського [12], Н. Держалюка, С. Виднянського, В. Коваля [13], С. Порубіжного [14]. Ці автори лише фрагментарно зачіпають окремі моменти зазначеної проблеми.

Отже, метою цієї статті є порівняння російських та українських геополітичних концепцій щодо визначення місця Чорного моря у житті обох східнослов’янських народів.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 



Реферат на тему: Чорноморські вектори у геополітичних концепціях України і Росії

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок