Головна Головна -> Реферати українською -> Політологія -> Український персоналізм як фактор політичної культури

Український персоналізм як фактор політичної культури

Назва:
Український персоналізм як фактор політичної культури
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
18,93 KB
Завантажень:
31
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Фактори статики можуть бути означені як інтегральні або ж фактори культурно-історичної детермінації. У цьому напрямку, починаючи з XIX століття, проведено значні дослідження, зафіксовано чимало цікавих спостережень, які сьогодні об’єднуються соціальними психологами навколо поняття „національний характер” [1]. Свій внесок у виокремлення прикметних рис українського національного характеру та його історичних джерел знаходимо у М. Гоголя, М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, М. Драгоманова, І. Франка, Є. Маланюка. У їхніх рефлексіях спостерігаємо весь діапазон емоційно-оціночних суджень про характер українців – від романтичного ідеалу козацького вільнолюбства, характерного для мислителів першої половини ХІХ століття і найбільш цілісно відображеного у творчості М. Костомарова („Закон Божий”, „Дві руські народності”), до гнівних інвектив І. Франка та Є. Маланюка, які з особливостей вдачі українців виводили їхні історичні катаклізми й невдачі державницько-культурного поступу. В сучасних дослідженнях цей напрям представлений у численних студіях та зауваженнях з питань „менталітету”, а також у більш екзотичних дослідницьких програмах та прикладних методиках на зразок соціоніки.

Доповнює названий вище інший фактор особистісного чину – динамічний фактор суспільних метаморфоз. Вони, у свою чергу, пов’язані з глобальними процесами руйнування старих суспільних форм влади, виробництва і моралі, а також з локальними закономірностями пострадянської дійсності.

Природно, що око спостерігача фіксує розпад старих форм особистості раніше, ніж появу нових. Старі форми означені в свідомості певними поняттями, суспільними ритуалами і стійкими емоційними реакціями. Їх трансформація суттєво змінює соціальний ландшафт, часом до невпізнання, і це не може лишатися непоміченим. Натомість нові форми, які, згідно з елементарною логікою, постають на місці старих, ще не мають чітких обрисів і навіть означень.

Але принципово важливим є усвідомлення того, що ми живемо не просто в умовах руйнування старих інститутів, але й в умовах постання нових. І одним із цих нових інститутів є людина – особистість нового часу, в психологічній і світоглядній (а, можливо, й біологічній) конструкції якої „вмонтовані” основні „агрегати” сучасної суспільної організації – комунікаційні, політичні, економічні, культурні [2].

Сучасний американський теоретик культури Ф. Ріфф говорить про модальні типи особистостей – носіїв певних культур. Провідну роль в сучасному суспільстві вчений відводить „психологізаторам”, чий опертий на раціональне „знання” витоків моралі, релігії та ідеології імператив диктує людині не завдавати собі надмірної шкоди, пов’язаної з надто буквальним додержанням встановлених культурою приписів і норм [3]. Очевидно, що такі настанови викликають розхитування суспільних інституцій, відповідальних за безпеку спільноти та індивіда. Між цими процесами пошуку дедалі повнішого комфорту і боротьби з новими загрозами й пролягає траекторія індивідуальної життєвої стратегії наших сучасників.

Загальною тенденцією є зменшення ступеня закоріненості життєвого світу особистості в суспільному організмі, послаблення жорсткої детермінації індивідуальної стратегії „зовнішніми” чинниками інституцій, норм, пріоритетності суспільного блага. Відтак у кризовому стані опинилися основні охоронні системи – мораль, сім’я, держава, ідеологія, наука, класичне мистецтво. Означимо найсуттєвіші, на нашу думку, новації в соціальному статусі особистості та в організації її життєвого світу.

Найперше і найважливіше: сучасна людина навчилася жити „сама”. Спільнота інших людей сьогодні оточує індивіда настільки щільно і безальтернативно, що воно перестає сприйматися як щось необхідне. Так людина не помічає повітря, яким дихає. Замикання соціального простору виробило в сучасній людині ілюзію природності соціального, а відтак породило відчуття „свободи від суспільства”, різко критиковану класиками марксизму на світанку індустріальної доби. Якщо в первісних племенах, і навіть у класичній античності, вигнання зі спільноти (зграї, племені, полісу) було рівноцінне страті, якщо в традиційному суспільстві людина без родини сприймалася як неповноцінна й підозріла, то нині соціологи констатують перехід до індивідуального проживання, дистанційованих подружніх відносин, повної економічної самостійності кожного індивіда.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Український персоналізм як фактор політичної культури

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок