Головна Головна -> Реферати українською -> Політологія -> реферат українською: Українська політична нація: проблеми становлення.

Українська політична нація: проблеми становлення. / сторінка 5

Назва:
Українська політична нація: проблеми становлення.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
19,50 KB
Завантажень:
146
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Показовими в цьому плані є позиції прихильників так званого федеративного устрою України. Як вважає, наприклад, П. Баулін, заступник голови Російського блоку і РДУ, народний депутат України 14-го скликання, керуючись принципами культурно-історичної ідентифікації сьогодні в Україні можна було б утворити (укрупнивши області) такі суб’єкти федерації: Підкарпатська Русь, Галичина, Волинь, Поділля, Буковина, Наддніпрянщина, Чернігівсько-Сіверський край, Полтавський край, Слобожанщина, Запорізький край, Новоросія, Донбас, Таврида. Окремою адміністративно-територіальною одиницею він виділяє столицю – Київ. На думку П. Бауліна, краєві треба надати право регулювати мовну політику залежно від етнічного складу і бажання громадян. При цьому українська мова має зберігати свій державний статус на території всієї України, її вивчення повинне бути обов’язковим. П. Баулін вважає, що такі заходи знімуть напругу в соціальній і міжнаціональній сферах; ніхто не буде нав’язувати “свій статут у чужому монастирі”; нас припинять, як це робиться зараз, поділяти на українців щирих і другосортних. Це зміцнить єдність держави, відродить щиру дружбу і довіру між нашими народами.

Хоча, з нашої точки зору, проблема полягає якраз в іншому – не стільки в “уписуванні” в українську політичну націю різних етнічних компонентів, чого так боїться П. Баулін, скільки в консолідації в єдину національну спільноту реально існуючих у рамках України історично сформованих тут регіональних спільнот. Там, де вони мають чітко виражений етнічний та економічний акценти, існує найбільша небезпека їх політизації і трансформації в напрямку войовничого сепаратизму з усіма його негативними наслідками, прикладів чого є чимало – Країна Басків в Іспанії, Квебек в Канаді, Ерітрея в Ефіопії і т. д.

Причому це “вписування” повинно відбуватися на основі “зняття” етнічної специфіки регіонів як запоруки розвитку регіонального сепаратизму, наочним прикладом чого є кримська ситуація. Зняття міжетнічної напруги в Криму можливе лише на шляху соціально-політичного та економічного розвитку регіону хоча б тому, що коли кримські татари мають теоретичну альтернативу влитися до складу регіональної спільноти, то в так званого російськомовного населення Криму реальної можливості стати кримськими татарами не існує. За наявності у різних регіонів специфічних інтересів присутність в деяких із них компактних і до того ж чисельно помітних етногруп надає етнополітичним відносинам в Україні доволі виразного регіонального характеру.

На етнополітичній карті країни вирізняється кілька так званих проблемних регіонів, які або є зосередженням складного комплексу міжетнічних відносин, або самі ініціюють гострі питання, позиція щодо яких різних етнополітичних суб’єктів суперечлива, а часом і непримиренна. Одна з них – обсяги повноважень регіонів самим контролювати політичну й соціально-економічну ситуацію на місцях та право “делегувати” своїх представників до вищих органів державної влади, що в деяких засобах масової інформації дістало назву кланового принципу їх формування. Крім того, спостерігається і розбіжність позицій регіонів з деяких питань загальнонаціонального характеру, насамперед стосовно державної мови, вибору суспільно-політичної моделі та геополітичного вектора, розколу у православ’ї тощо. Різноспрямованість економічних потреб та інтересів регіонів з різними мовно-культурними орієнтаціями може спричинити активізацію сепаратистських тенденцій з перспективою їх переростання в міжетнічні конфлікти.

Проте спільне усвідомлення населенням України найважливіших проблем суспільного розвитку все ж має позитивну динаміку. Передусім, це підтримка громадянами незалежності України. Як показують дослідження, проведені Інститутом соціології НАН України, попри катастрофічне зниження рівня доходів більшості населення після 1991 року, частка прихильників незалежності держави серед її дорослого населення жодного року не знижувалася до критичного рівня у 50 %. Перше, найзначніше зниження кількості прихильників незалежності відбулося у перші два роки після розпаду СРСР (коли вирувала гіперінфляція), сягнувши до початку 1994 року найнижчого за всі роки незалежності рівня – 56 %. Друге зниження рівня підтримки незалежності відбулося впродовж 1997, а особливо 1998 року внаслідок світової фінансової кризи. Останнє зниження підтримки незалежності було зафіксоване в грудні 2001 – березні 2002 року. А от у листопаді 2000 року було зафіксовано найвищу за всі роки досліджень частку прихильників незалежності України серед її громадян – 77 %. Тоді уперше за її підтримку висловилася не менше громадян, ніж на референдумі 1991 року [3].

Таким чином, ставлення громадян України до її незалежності за ці роки відзначалося стабільністю переважання чисельності прихильників незалежності над противниками, хоча й за істотної мінливості кількісного їх співвідношення.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 



Реферат на тему: Українська політична нація: проблеми становлення.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок