Головна Головна -> Реферати українською -> Політологія -> Українська політична еліта доби визвольних змагань (1917 – 1920 роки)

Українська політична еліта доби визвольних змагань (1917 – 1920 роки)

Назва:
Українська політична еліта доби визвольних змагань (1917 – 1920 роки)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
18,83 KB
Завантажень:
61
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
У статті аналізується діяльність української політичної еліти доби визвольних змагань 1917 – 1920 років. Обґрунтовується, що криза відносин між різними її течіями та угрупованнями обернулася кризою всієї політичної системи країни і втратою незалежності України.

Мета статті – з’ясувати причини, які унеможливили створення незалежної української держави в період визвольних змагань на початку ХХ століття через чвари тодішньої політичної еліти, брак єдності в її колах та неспроможності утримати політичну владу.

Виходячи з поставленої мети, було визначено такі дослідницькі завдання:

• обґрунтувати, що еліта є одним з основних суб’єктів суспільно-політичного процесу, і її поведінка, так само, як і детермінанти цієї поведінки, стають важливим фактором, який впливає на хід політичного розвитку і функціонування політичної системи;

• показати, що політична еліта може виступати у ролі як ключового рушійного фактора, так і гальма демократичного реформування суспільства.

Криза у відносинах між різними течіями української політичної еліти наприкінці 1910-х років обернулася кризою всієї політичної системи України. Чотири принципові питання роз’єднували тоді еліту: про незалежність, про ставлення до більшовиків, про ставлення до миру з Німеччиною та про закон щодо переділу землі. Це роз’єднання й зіграло фатальну роль у долі країни.

В українській соціально-філософській і політичній думці проблема еліти почала розглядатися на початку ХХ століття. Саме у працях Д. Донцова і В. Липинського вперше ідея еліти оформилася в концепцію, яка особливу популярність отримала у вітчизняній науці тільки наприкінці ХХ століття у зв’язку з радикальними змінами в суспільстві і набула виняткової актуальності саме після здобуття Україною незалежності. Окремо потрібно виділити низку вчених, які досліджували процеси становлення політичної еліти України в період її визвольних змагань першого десятиліття ХХ століття. Це В. Босий, В. Горський, І. Гусар, Р. Десняченко, Р. Єндик, М. Забаревський, С. Квіт, І. Лисяк-Рудницький, Є. Маланюк, Ю. Русов, М. Сосновський, Д. Чижевський та інші.

Формування еліти – вузлова точка стратегії держави. Особливого значення набуває ця проблема в перехідні періоди, коли руйнуються старі уявлення та цінності і формуються нові. Одним з таких переломних періодів в історії України і стали визвольні змагання 1917 – 1920 років.

Після підписання миру з Німеччиною німецькі та австрійські війська в союзі з частинами УНР ліквідували в Україні більшовицьку владу. Уряд і Центральна Рада повернулися до Києва. Але це була „піррова перемога”. В Україні встановилося двовладдя – Центральної Ради і німецько-австрійського командування.

Австрійське і німецьке керівництво вирішило ліквідувати Центральну Раду, оскільки його не влаштовувала „соціалістична політика” і прагнення легалізації влади шляхом Установчих зборів. Вони шукали постать з центристськими або „помірковано правими поглядами”, яка б відновила підвалини приватної власності, забезпечила порядок в країні і в той же час не входила в конфлікт з елітою „свідомих українців” та мала вагому підтримку населення. Головним виразником ідеї утвердження сильної виконавчої влади і центром опозиції стала Українська народна громада (УНГ), яка об’єднала землевласників і військових, зокрема представників вільного козацтва та офіцерів Першого українського корпусу. Її очолив генерал П. Скоропадський. Суголосно з Партією українських хліборобів-демократів та її лідерами М. Міхновським і В. Липинським, УНГ дотримувалася думки, що тільки сильна диктаторська влада спроможна буде вивести державу з безладу та анархії. Прийнятною, на їх погляд, формою правління було гетьманство, а найкращою кандидатурою на роль гетьмана –П. Скоропадський.

Історики вважають, що домінуючим фактором при вирішенні цього питання були не тільки чесноти генерала, але і його родовід. Адже він був нащадком одного з українських гетьманів з князівського роду Рюриковичів. До того ж П. Скоропадський був свояком головкома німецьких збройних сил в Україні фельдмаршала Ейхгорна [див. детальн.: 1].

Раніше гетьманську посаду німецьке командування пропонувало українському діячеві націонал-буржуазних поглядів Є. Чикаленку, але той відмовився.

Німці прагнули створити з України маріонеткову державу, яка б забезпечувала німецьку армію сировиною, харчами і була гарантом „спокою на Сході”. Необхідна була й колоніальна еліта, яка б своїм статусом завдячувала окупантам.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Українська політична еліта доби визвольних змагань (1917 – 1920 роки)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок