Головна Головна -> Реферати українською -> Політологія -> Становлення афганського руху в УРСР (1980 – 1991 рр.)

Становлення афганського руху в УРСР (1980 – 1991 рр.)

Назва:
Становлення афганського руху в УРСР (1980 – 1991 рр.)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
22,98 KB
Завантажень:
33
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 
В сучасній політології існує ціле розмаїття розуміння і визначень змісту недержавних, неполітичних організацій і рухів. Так, автори підручника „Політологія” (за редакцією Ф. Кирилюка) вважають громадсько-політичні об’єднання невід’ємним елементом політичного життя будь-якого демократичного суспільства. До них відносять громадські організації, рухи, політичні, громадсько-політичні організації, партії тощо. При цьому, чіткого поділу між організаціями і рухами не проводиться. Автори підручника вважають, що громадсько-політичні об’єднання виникають переважно як організації груп і окремих громадян, між якими встановлюється свідомий зв’язок і систематичне співробітництво заради досягнення певної мети на підставі спільних політичних інтересів [1]. Політологічний енциклопедичний словник визначає „громадські організації та рухи як добровільні масові об’єднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлення на основі спільних інтересів і завдань” [2]. В. Бебик застосовує іншу назву – „суспільно-політичні організації і рухи” і розмежовує їх за метою, способами її реалізації, ідейними і доктринальними засадами [3]. Нам же більше імпонує визначення суспільно-політичних рухів як політичних утворень, котрі безпосередньо не входять ні до державних, ні до партійних структур, але впливають на політичне життя країни [4]. До речі, саме на таких засадах утворювалась і діє Українська спілка ветеранів Афганістану.

Причини виникнення „афганського” руху майже такі ж, як і причини появи інших суспільно-політичних рухів другої половини 1980-х років. Це: різкі зміни політичного, економічного, ідеологічного становища в країні внаслідок розпочатої „перебудови”; зневіра в непогрішимості соціалістичної доктрини, комуністичної ідеології; формалізм у роботі офіційних установ, традиційних (формальних) політичних структур, насамперед КПРС і ВЛКСМ; підвищення рівня інформованості населення; утвердження плюралізму; необхідність реалізації потреб особи в різних формах життєдіяльності, в тому числі й політичної. Додатковим фактором для „афганців” стала необхідність боротьби за своє визнання, захист своїх політичних, соціальних прав та прав сімей полеглих воїнів, увічнення пам’яті тих, хто не повернувся з війни.

Я. Щепанський, польський соціолог, виокремлює три етапи зародження й розвитку суспільно-політичних рухів. Для цього необхідне, насамперед, соціальне занепокоєння щодо дій влади. На першому етапі формуються ідеї, з’являються активісти, відпрацьовуються спільні підходи до вирішення проблеми. На другому етапі виникають неформальні групи та їх лідери й ідеологи, а також цільові групи, що вишукують засоби для організованої діяльності. На третьому (вирішальному) етапі формується управління і створюється сама організація, яка використовує організаційні форми і засоби для досягнення поставлених цілей, які вже набули чітких обрисів [5].

У „афганців” „соціальне занепокоєння” викликалося замовчуванням та шельмуванням війни, учасниками якої їм судилося бути. Стихійно, ще на початку „перебудови”, з’явилися перші групи, організації воїнів-інтернаціоналістів (так їх називали за компартійною традицією), які згодом злилися в єдину Всеукраїнську організацію.

Складні політичні й соціальні процеси, викликані й стимульовані „перебудовою”, призвели до краху СРСР, КПРС, ВЛКСМ, комуністичної ідеології.

Не обійшлося тут і без помітних втрат. Однією з них вважаю зруйнування системи патріотичного виховання, яка склалася в радянські часи. Нині непросто пояснити молоді „робити життя з кого?” З початку 1990-х років за взірець стали нав’язуватися істоти, що крутять носом при згадці про „цю країну”, вайлуваті „новые русские”, яким ходки в зону замінили університети, фанерні рок-зірки, „упаковані” путани, хирляві юнаки, що вирішують проблему „бути чи не бути” винятково у сфері гомосексуальної самоідентифікації. Інфантильні білобілетники з телеекранів взялися пояснювати завтрашнім захисникам Вітчизни, що в армію йдуть служити тільки „лохи” і „дебіли”. Мене, як бойового офіцера, це не могло не обурювати.

Так, патріотичне виховання в СРСР було надто заідеологізованим. Але ж патріотизм не вигадка більшовиків! Це поняття, що означає любов до батьківщини, готовність захищати її від ворогів, зародилося в глибинах віків. Патріотизм завжди жив у серцях наших предків. Згадаймо хоча б І. Котляревського:

Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинність ісправлять…

Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильніша од гармат…

Не було винаходом комуністів і військово-патріотичне виховання. На мою думку, його структуру необхідно було зберегти, очистивши, звичайно, від ідеологічних нашарувань, наповнити його українським, козацьким змістом.

До речі, у вересні 2005 року міністр оборони України А. Гриценко в наказі про вдосконалення роботи військкоматів поставив завдання „поліпшити військово-патріотичне виховання молоді”. Краще пізно, ніж ніколи.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 



Реферат на тему: Становлення афганського руху в УРСР (1980 – 1991 рр.)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок