Головна Головна -> Реферати українською -> Політологія -> Електоральний синдром, чи хроніка надій та ілюзій – 2006

Електоральний синдром, чи хроніка надій та ілюзій – 2006

Назва:
Електоральний синдром, чи хроніка надій та ілюзій – 2006
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
18,15 KB
Завантажень:
20
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Чи змінять щось на краще вибори-2006? Сумніваюся. Ми, українці, як завжди, винаходимо велосипед. Ситуативне порівняння із сусідами – не на нашу користь. Якщо в Росії та Казахстані своя, досить вдала та виважена, система управління, в Білорусі – інша, не зовсім вдала та виважена, але її недоліки “перекриваються” генетичною дисциплінованістю, взаємоповагою, та страхом перед “начальством” вкупі з наддешевими енергоносіями та російським “кришуванням” братів-сябрів, в Польщі, Чехії, Балтії – ще інша західноєвропейська, то у нас – “бігла коза через місток, вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку – вхопила водиці крапельку”. Найгірша з цих груп, до того ж, погіршенням тотальним диктатом партій та відновлення недоторканності депутатів місцевих рад чого нема ніде в Європі. Переворот по-українськи – це тихе болото, без відповідної законної бази, без офіційно ухвалених рішень. Так, собі нахапатися “вершків” з усього світу, зліпити “колоса на ногах”, а як то “зліпити” докупи так, щоб воно робило – розуму катма. Воно з’являється нізвідки і у безвість щезає, як починають перевіряти, ну фата моргана прямо якась, і ніхто ні за що не відповідає, як доводиться. Як щез недавно в сусідній Коломиї прямо з центру міста пам’ятник борцям за возз’єднання польської Галичини з великою Україною. В нормальній державі це – готова стаття за вандалізм, а в нас так і має бути. Як “щезло” 3% голосів, поданих в нашій області за О. Мороза та його партію, під час виборів 2002 року просто з виборчих скриньок. Можна поставити непомітно хрестик, до прикладу, ще навпроти КПУ – і бюлетень недійсний. Не мені вчити, як це робилося у “нормальних людей”, коли слабкий контроль на дільницях. Ющенка, тут чіпати тоді не наважилися із зрозумілих причин, а от хто слабкіший – того можна і “підрахувати” трохи. Чи на нашому Покутті славному приблизно п’ята (мінімум) частина виборців, які були включені до списків, перебувала “по Італіях”, а явка під час останнього всеукраїнського референдуму на деяких дільницях становила 97% (такого не було навіть у “дисциплінованому” Союзі, хіба що в центральноазійських республіках туркмебаті, про що тоді складали анекдоти). І це при тому, що багато молодих людей у нас на вибори принципово не ходить! Замість того, щоб на дільницях з таким “вислідом” негайно призначити комплексну перевірку, аж до коли, до крапки, графологічну експертизу, аби надовго відбити у зацікавлених осіб охоту займатися “цим ділом”, ми спокійно промовчали. Але то було за минулої влади. Сподіваюся, за нової було все зроблено для того, аби район перестав бути курсами підвищення кваліфікації обласних фальсифікаторів. Тим більше, тут свободи слова зараз стало відчутно більше, дихається в цьому плані легше, чого, поки-що, не скажеш за економічний розвиток, хоча тут поменшало “показухи”. Я сумніваюся, чи можна зарахувати до “проривів” попередньої влади косметичні ремонти фасадів, які зокрема, в Коломиї ще до цього часу повністю неоплачені (при “лежачій” каменем промисловості), які робилися через особисті приязні стосунки тодішнього обласного керівництва з центральною владою у Києві за рахунок інших областей, які через це не недоотримали бюджетних дотацій, що дало підстави для політичних спекуляцій на тему “хто кого “годує”, підривало стосунки між сходом і заходом, врешті-решт, шляхом кримінального маніпулювання фондом зарплати (про наслідки запитайте у вчителів та лікарів місцевого та обласного підпорядкування). Ця “косметика” допомагала розвитку краю, як мертвому припарки, проте, справляла “ефект” на Київ. Хоча, звичайно, було багато доброго зроблено, не можна однозначно казати, але те, що чисельні “гуцульські фестивалі” правильніше було б назвати “олігархічним шабашем”, теж факт. Щодо виборів, які вже стали найновішою історією, в районі мусили “пройти” “Наша Україна”, “БЮТ”, блок Костенка-Плюща, зважаючи на вплив його, фактично, представника В. Мойсика, хоча окремі програмні положення дуже йому зашкодили на рівні загальнодержавному, але про це окрема розмова. Також мали отримати “місце під сонцем” народники Литвина (зважаючи на своє потужне офіційне і не дуже лобі в районному “білому домі” та сільських “білих хатах”, а також фінансові можливості, які ні в яке порівняння не йдуть навіть з можливостями хай тричі правих та пропрезидентських, проте, організаційно слабких партій), а також соціалісти Мороза, особливо, з огляду на вплив сусідньої Буковини, яка разом з Хмельниччиною, є базовою для соціалістів у західних та західно-центральних областях. Все. Якщо реальні результати інші, це – або явна “халтура” місцевих “штабістів”, які задурно отримують зарплату з Києва від своїх “шефів”, або ж рецидиви того, про що ми говоримо вище, і з чим ми формально покінчили ще 26 грудня 2004 року. Правда, робилися хаотичні спроби розширити цей “калашний ряд” для “проведення” “потрібних” людей в “область”, де вже також, на жаль, суцільні “списочники”, але цапу було ясно, що тут вони не пройдуть. Не той формат. Чи вже за ортодоксальних лівих, як от КПУ, яка в районі існує “на папері”, чи за “екзотів” на кшталт ПСПУ, за яку тут взагалі ніхто не чув споконвіку, як і екс-кучмістів – “перекинчиків” з під стягу Тигіпка, Богословської, Кушнарьова, Пінчук (начебто, й не лівих), теж. У нас для них нема електоральної бази – ані тобі шахт, ні “хімії”, якщо не рахувати Джурівського заводу, який успішно накрився “мокрою ковдрою” ще енну кількість років тому, ні металургії, а більшість наших співвітчизників єврейського походження, при всій повазі до їхнього розуму, вже не наші співвітчизники років десь так із п’ятдесят. Скільки штучно не створюй “імідж” чи хоч усі стовпи на вулиці запиши до тих партій. Такі суворі покутські реалії. Хоча й електорат НСНУ вже добряче “пошарпаний”. Проте, якщо в Галичині його мополітність ще, так-сяк, збережена, то в Центральній Україні зниження популярності просто “обвальне”. Таж Вінниччина, хоча б... Не останню роль, м’яко кажучи, в цьому зіграла не зовсім доречна зовнішня політика нової влади, яка вилилась в “молочні ріки” без кисільних берегів та “танці” на пустій газовій трубі в розпал холодів. Якщо врахувати, що ступінь інтегрованості підприємств оборонної електроніки тієї ж хмельницької “силіконової долини” в ще колишній союзний “єдиний економічний простір” становила 80 %, і ця цифра майже не змінилась дотепер, і вона співставна з кількість голосів, отриманих Ющенком у цьому регіоні в 2004 році, то непродумані дії нової влади поставили успішно діючі високотехнологічні підприємства у цікаве положення, якщо Росія продовжить свою політику, слідом за газом та молоком, обмежують й експорт ВПК, а цифра отримана 26 грудня, небезпечно поповзла донизу. А на яку реакцію буковинських фермерів та переробників с/г продукції можна було розраховувати? Там же та сама картина. Де набрати голоси, аби “перекрити” цей “розрив”? Донецьк, Дніпропетровськ? От і маємо те, що маємо, як казав головний опозиціонер, який дав назву новомодному “кулемету” – тачанці базарної революції. Можливо, якби не були ми надто принциповими в питаннях, де ми за себе, поки що, постояти не в силі, не брали у своє керування ті ж маяки, адже з тим, що є, ради дати неможемо, заводи продаємо, кораблі ріжемо на брухт, розбиті віконниці колишніх військових частин, колишніх бойових розрахунків ще не колишнього українського війська в Коломиї вже років з три пусткою сяють та пліснявою, приносячи місту дірку від бублика, на відміну від об’єктів ЧФ у Севастополі, які приносять місту “грубі гроші”, то, можливо не було б і “братських” ударів “під дих”. Тепер же ми мусимо або відповісти росіянам тим же, що збереже гідність, проте, ще більше погіршить становище нашої економіки, або втерти плювок і зробити вигляд, що нічого не сталося. Де тут, у біса, наші інтереси, як нас переконують урядники? То не краще було сім разів відміряти? На відміну від популістів, ми не вимагаємо негайно мінімальної зарплати в тисячу гривень, розуміючи нереальність цього в даний момент. Ми вимагаємо лише не робити дурниць, а розвиток економіки, яка цих дурниць терпіти не може, зробить таку цифру реальною за три-чотири роки. Ну, не може вся Україна бути українською в розумінні Костенка – треба з цим змиритись поки-що. Не спроможні ми об’єднати гуцульський Космач та запорізький Токмак на рівні мовно-культурницькому – спробуємо на економічному, на ґрунті спільної стратегії, не прискіпуючись особливо до тактичних розбіжностей. Так, у нас багато дурнів, але все-таки розумних людей більше. Якщо ж виберемо контрпродуктивний шлях, вийде те ж, що із вирощуванням дніпропетровських “екзотів” на снятинському ґрунті. Тут не зарадить навіть кваліфікований агроном, оскільки природу, на відміну від шефа, “надути” неможливо, а її закони не може скасувати навіть Конституційний суд. Економічна інтеграція у зовнішній, так і у внутрішній один простір автоматично “зліпить” докупи неоднорідні регіони, а ділі вони зростатимуться політично, навіть культурно. Камінь, з’єднаний, із землею, і то в неї зростає. Має бути “вирівнювач”. Розвинутий дніпропетровський інвестор, до прикладу, вкладатиме кошти у слаборозвинуту область, бо йому в умовах запеклої боротьби за захоплення нових територій (рядом із ринками збуту та робочою силою) це робити значно простіше, ніж наприклад у Кіпрі це називається внутрішнє самоінвестування. Хоч-не-хоч, так, дії “запустять” тут виробництво, а отже, регіон отримає кошти для комплексного, а не косметичного, оновлення, це дасть змогу пом’якшити проблему безробіття та трудової міграції, низьких зарплат, розбитих вулиць. Таке “вирівнювання” стане взаємовигідним компромісом, і Україна буде знову сильною та єдиною, якою вона була ще кільканадцять років тому.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Електоральний синдром, чи хроніка надій та ілюзій – 2006

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок