Головна Головна -> Реферати українською -> Політологія -> Українсько-російські відносини

Українсько-російські відносини

Назва:
Українсько-російські відносини
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
10,55 KB
Завантажень:
466
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Історія української-російських відносин досить давня і суперечлива. Починаючи від виникнення Київської Русі по даний час український та російський народи живуть по сусідству, економічно- та культурно співпрацюють, конкурують, інколи не знаходять спільну мову.

Сьогодні Україна для Росії є стратегічним партнером в СНД і на міжнародній арені. Для народів наших країн характерні традиційно дружні, теплі, практично родинні стосунки. Це дуже благодатне підгрунтя, на якому зусиллями керівництва наших країн, простих росіян та українців ми будуємо нову систему міждержавних відносин. Засновується вона на засадах рівноправності, добросусідства, взаємовигідного співробітництва. Зрештою, все це і є складові стратегічного партнерства для майже 200 мільйонів людей, які живуть на величезному просторі, від Карпат до Тихого океану.

Найпоширеніші у великоросійському, польському та українському націоналістичному середовищах погляди на Україну — як на частину «єдиної («триєдиної») і неподільної Росії», як на «східні околиці» «Польщі від моря до моря» або як на повністю самостійну країну та самодостатній народ, який не причетний безпосередньо до Росії та Польщі, але постійно ущемляється ними, — це для відстороненого погляду історика не привід для марних навколополітичних і етноцентристських виснажливих суперечок, а взаємне накладання чи навіть конфлікт «ідеальних Батьківщин».

Два головних підходи до розуміння етнічності в сучасній науці — примордіальний (об’єктивістський), що розглядає етнос як певну спільноту, яка існувала завжди в минулому й існує тепер, має спільних предків і єдину расово-біологічну «породу» (різновидом примордіалізму є і теорія етногенезу Льва Гумільова), та модерністський, що розуміє етнос у суб’єктивістському ключі, — як насамперед уявлювану спільноту, створену на основі тотожності кожного члена створеному культурною елітою національному міфу.

Історія, як відомо, сповнена націй, які «не відбулися». Об’єктивні етнографічні особливості етнічної групи, мова, культура, навіть властиві етносу характерні стереотипи поведінки — це лише передумови для утворення нації, в результаті може нічого й не вийти. Приміром, в історії Росії існували й існують досі об’єктивні етнологічні передумови для утворення, щонайменше, трьох народів: північновеликорусів, південновеликорусів і сибіряків. Проте такого розколу не сталося. А українці, найближчі в етнографічному плані до південновеликорусів, реалізувалися як самостійна нація. Саме існування будь-якого народу як відокремленої від інших спільноти — це, як правило, результат цілого ланцюга невмотивованих випадковостей.

Тоді існували два діаметрально протилежних розуміння українського етнокультурного начала: «малоросійство» — як локальна форма вияву «загальноросійської» ідентичності, та «українство» — власне націоналістичне трактування українського етнокультурного феномена як самодостатнього й не залежного безпосередньо від великоросійського, білоруського та польського. Історію російсько-українських відносин XIX століття можна розповісти у двох варіантах. У першому випадку нація, як трава, що пробивається крізь асфальт, неминуче долає всі перешкоди, створені імперією. В другому випадку йдеться про те, як через вкрай нещасливий збіг обставин польська, австрійська чи німецька інтриги, використовуючи як знаряддя нечисельну й чужу народним інтересам групу українських націоналістів, розкололи єдине тіло «загальноросійської» нації. На думку Міллера, саме призма суперництва проектів націй — «великої російської» та української — найадекватніша для того, щоб описати внутрішню політику Російської імперії в XIX столітті, щоб зрозуміти логіку розвитку історичних подій і поведінку їх учасників.

Ким були б українці, якби перемогла «загальноросійська» ідентичність, нині теж зрозуміло, — за такою моделлю розвивалися кубанські чорноморські козаки. Будучи прямими нащадками запорожців, вони більш-менш зберегли українську традиційну обрядову й матеріальну культуру, стереотипи поведінки, національну кухню, фольклор, почасти навіть мову, — але водночас досі є в Росії найпослідовнішими прибічниками російської ідеї (і на культурно-ідеологічному, і на політичному рівнях), великоросійської ідентичності, російської державності. Не випадково навіть сучасна етнологія один із великоросійських субетносів називає «українським». Тобто у XIX столітті фактично йшлося про боротьбу між статусом українців як етносу чи малоросів як субетносу «великої російської» нації.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Українсько-російські відносини

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок