Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Окупаційний режим та рух опору в Другій Світовій війні

Окупаційний режим та рух опору в Другій Світовій війні

Назва:
Окупаційний режим та рух опору в Другій Світовій війні
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
8,11 KB
Завантажень:
587
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Головне завдання німецької влади — це експлуатація ресурсів окупованих районів для потреб німецької промисловості і армії. Наказами та розпорядженнями стосовно повноважень репресивних органів на окупованих територіях їм надавалось право фізичного знищення терористів, опозиціонерів, елементів, ворожих Рейху, особливо комісарів та комуністів, партизанів, саботажників, євреїв, а також масштабні заходи проти цілих місцевостей. Будь-які дії проти вермахту мали жорстоко придушуватися через страти, тоді як дії військових проти цивільного населення не переслідувалися. Поліцейський і юридичний механізм репресій був продуманий і організований ще до нападу на Радянський Союз.

17 липня 1941 p. декретом Гітлера було створено міністерство Рейху для окупованих районів Сходу на чолі з А.Розенбергом. Окупована територія була поділена на рейхскомісаріати, генеральні округи та округи. Декрет поширював на окупованих територіях владу Герінга у економічних питаннях (грабунку), а також владу Гімлера у питаннях безпеки (репресій).

1 серпня 1941 p. з території західноукраїнських земель був створений дистрикт "Галичина" як частина Генерального губернаторства Рейху на чолі з губернатором. Дистрикт поділявся на округи та повіти. Адміністрація на рівні дистрикту і округів була виключно німецькою. Відділення поліції (сіпо) і СД (гестапо) були незалежними від цивільної адміністрації.

20 серпня 1941 p. декретом фюрера був утворений рейхскомі-саріат України. Територія рейхскомісаріату України 28—29 серпня 1941 р. була передана цивільній німецькій окупаційній адміністрації. Очолив рейхскомісаріат Е.Кох з штаб-квартирою у М.Рівне. Рейхскомісаріат поділявся на шість генеральних округів: Волинь-Поділля, Житомир, Київ, Миколаїв, Дніпропетровськ і Крим, які в свою чергу поділялись на округи і райони, Начальник поліції і СД України підпорядковувався безпосередньо Гімлеру. Поліція громадського порядку складалась частково з місцевого населення і носила назву "допоміжна українська поліція на службі німецького вермахту". У рейхскомісаріаті дислокувався штаб і частини командуючого німецькими окупаційними військами на Україні.

Інші північно-східні території України (Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська, Луганська області) передавались в управління військовій адміністрації, яка створювала оперативні тилові райони з відповідними комендатурами. При командуючих групами армій і арміями перебували команди таємної польової поліції (ГФП).

Загальна координація дій репресивного апарату покладалась на головного командира СС і поліції "Росія- Південь". За згодою з Гітлером декретом верховного головнокомандуючого румунської армії Й.Антонеску окупована територія України між Дністром і Бугом була проголошена територією, яка "входить до складу румунської адміністрації" під назвою "Трансністрія".

Для забезпечення контролю за населенням окупованих територій був введений особливий адміністративний режим, згідно з яким територія України поділялась на три зони. У першій, так званій евакуаційній зоні, протяжністю до 30—50 км., був суворий режим, характерний для прифронтового району, відкіля населення відселялося в примусовому порядку. В другій зоні поява жителів на вулицях міст і сіл дозволялась лише у світлий час дня. У третій зоні створювався зональний окупаційний режим з комендантською годиною. Заборонялось будь-яке вільне пересування цивільного населення, вводилася сувора система реєстрації всіх мешканців населених пунктів. За порушення правил поведінки передбачалась кара — переважно розстріл.

Вводилася обов'язкова примусова (рабська) праця як для дорослого населення, так і підлітків. За незначні порушення трудової дисципліни встановлювалися такі покарання, як штрафи, ув'язнення у концтабори. Відмова від трудової повинності розглядалася окупаційною владою як злочинний саботаж і часто каралася розстрілом.

Пограбування, терор, насилля, пряме знищення населення України призвели до страшенних наслідків, зафіксованих у матеріалах Нюрнберзького процесу над головними німецькими воєнними злочинцями. За роки тимчасової німецької окупації території України загарбники закатували близько 6 млн. чоловік мирного населення та військовополонених, депортували до Німеччини на примусову працю 2,5 млн. чоловік, спалили сотні міст, тисячі сіл, пограбували та знищили майже все господарство України.

Рух опору на захопленій вермахтом території України розпочався з перших днів становлення окупаційного режиму. Загроза розгортання широкомасштабної народної війни у своєму тилу серйозно збентежила загарбників. 16 вересня 1941 p. начальник штабу Верховного головнокомандування вермахту В.Кейтель видав наказ про вживання крайніх заходів проти опору.

Восени 1941 р. на окупованій території з розрізненої боротьби з загарбниками оточених підрозділів Червоної армії, наспіх сформованих партизанських загонів, організацій радянського підпілля та інших патріотичних формувань почав поступово оформлятися антинацистський фронт боротьби.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Окупаційний режим та рух опору в Другій Світовій війні

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок