Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Державний устрій в період наступу на її автономію (XVIII ст.)

Державний устрій в період наступу на її автономію (XVIII ст.)

Назва:
Державний устрій в період наступу на її автономію (XVIII ст.)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
23,58 KB
Завантажень:
57
Оцінка:
 
поточна оцінка 0.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 
Ядром, основною частиною українських земель у складі Росії була Лівобережна Україна. Українці називали її Гетьманщиною по державній організації, котра існувала тут, а також "Військом Запорізьким". У XVIII ст. російський уряд встановив для Гетьманщині офіційну назву "Малая Россия" (Малоросія).

На початку періоду, що розглядається, взаємини України і Росії формально визначалися, як і раніш, гетьманськими статтями

— Решетилівські, чи 1. Скоропадського (1709 p.) і, нарешті, "Решительные (конфирмированные пункты Д.Апостола" (1728 р.). Навіть такий відвертий ворог вільностей України, як Петро 1, не тільки лицемірно продемонстрував свою повагу до цих статей, а й підкреслив їх наступний зв'язок з договором 1654 p.

Гетьман. Формально він обирався на цю посаду. У дійсності ж його призначали за наказом царя. У 1709 p. старшина побажала обрати гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка. Але Петро І не погодився з його кандидатурою і гетьманом був обраний, а точніше призначений, Іван Скоропадський, який вмираючи, розпорядився, щоб до обрання нового гетьмана його повноваження доручили П.Полуботку. Так, той став наказним гетьманом.

При призначенні (або затвердженні) обраного гетьмана царі рахувалися з характеристикою, яку одержували від своїх агентів, перш за все, від воєвод, які знаходилися в Україні.

У XVIII ст., незважаючи на тиск з боку Росії деякі гетьмани як, наприклад, 1.Мазепа намагалися досягти спадковості гетьманської посади. Цим прагненням рішуче запобігала не тільки царська влада, а й старшина. Проте, коли Кирило Розумовський забажав закріпити гетьманство за своїм родом, старшина його підтримала. Вона сподівалася, що встановлення спадкового гетьманства допоможе зберегти Українську державу, захистити її від зазіхань царату.

Після смерті Мазепи запорізькі козаки, що втекли разом із ним після Полтавського бою, на своїй раді в Бендерах (1710 p.) обрали гетьманом Пилипа Орлика, який став першим гетьманом України в еміграції. Він присвятив усе своє життя боротьбі за вільну Україну. Власні погляди на устрій самостійної Української держави він виклав у конституції прав і вільностей Запорізького Війська (1710 p.), яку було затверджено у день обрання Орлика на гетьманство. Цей нормативний акт виходив з визнання природних прав народу чинити опір гнобленню. Конституція Пилипа Орлика проголошувала незалежність України від Польщі та Москви, ідею козацької соборності і козацької держави, передавала вищу владу в Україні представницькій установі, своєрідному козацькому парламенту, який передбачалося скликати тричі на рік. Він складався із:

Генеральної старшини, представників Запоріжжя і по одному представнику від кожного полку.

Хоча положення цього документа не було реалізовано, він свідчив про високий рівень розвитку української політичної думки і в подальшому висвітлював шляхи боротьби українців за своє національне визволення.

Влада гетьмана не поширювалася на Запорізьку Січ і Слобідську Україну, бо вони безпосередньо підлягали органам Російської держави. Царський уряд робив усе, щоб перешкодити створенню цілісної території України. Але у повсякденному житті між Гетьманщиною, Слобідською Україною та Запорізькою Січчю існували зв'язки — економічні, політичні та культурні, які зміцнювали свідомість українців у тому, що вони є представниками єдиної національної території.

Петро І порушив звичай, коли обрання нового гетьмана супроводжувалося складанням статей, за якими визначалися взаємовідносини України та Росії, гетьмана та царя. Уникаючи затвердження статей, складених при обранні гетьманом Скоропадського у 1709 p., які передбачали відновлення важливих прав Гетьманщини (невтручання московських воєвод в управління Україною, усунення російських офіцерів від командування козаками в походах та ін.), він статті прийняв, але припинив їх дію, посилаючись на воєнну обстановку.

Однак статті, складені у 1728 р. при обранні наступного гетьмана Данила Апостола, були затверджені урядом молодого Петра II у вигляді відповідей на 28 пунктів. Цей документ мав назву "Решительные (конфирмированные) пункты". Він діяв до скасування Гетьманщини.

Обсяг повноважень гетьмана був досить значний. У внутрішніх справах йому належала законодавча, виконавча та судова влада. Відповідно до цього гетьман іменувався "верхній владця і господар Отчизни нашої", "зверхній властитель", "гетьман Війська Запорізького", "Гетьман військ его царського пресветлого Величества За-порожського обох берегов Днепра".

Як законодавець, глава та офіційний представник України, гетьман підписував важливі нормативні акти, в першу чергу гетьманські статті, подавав царю кандидатури для пожалування дворянського звання. Будучи головним адміністратором, він особисто розпоряджався землею, що належала козацькому війську.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 



Реферат на тему: Державний устрій в період наступу на її автономію (XVIII ст.)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок