Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Автономія України у другій половині XVII ст

Автономія України у другій половині XVII ст

Назва:
Автономія України у другій половині XVII ст
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
17,83 KB
Завантажень:
64
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Землі України. Міжусобиці та війни, які сталися після смерті Б.Хмельницького призвели до того, що територія вільної України була розірвана на дві частини: Правобережну та Лівобережну, або Західну та Східну, або тогобічну та сьогобічну. Це був не тільки географічний поділ, а й політичний. Правобережжя опинилося під владою групи старшин, яка орієнтувалася на Польщу. Цей поділ став політичною реальністю, особливо він позначився у 1663 p. з обранням двох гетьманів — лівобережного (І.Брюховецького) та правобережного (П.Тетері).

Юридичне поділ був оформлений Андрусівським перемир'ям ЗО січня 1667 p., яке Польща та Росія уклали без участі України. В ньому спеціально застерігалося, що до Росії входить Лівобережна Україна, а Правобережжя — до Польщі. Запорізькій Січі судилося перебувати під владою Росії та Польщі.

У 1686 p. договір про вічний мир між Польщею та Росією підтвердив ці положення з поправкою, що Київ та Запорізька Січ залишалися за Росією. Поділ України на Правобережжя і Лівобережжя був закріплений створенням між ними нейтральної зони. її було заборонено заселяти.

Лівобережна Україна з Києвом в офіційних актах другої половини XVII ст. нерідко іменувалася Малоросією (в статтях Ю.Хмельницького), друга назва — Гетьманщина, обумовлювалася її політичною організацією. Правобережжя залишалося у складі Польщі. За Гадяцьким трактатом його було названо "Великим княжеством Руським".

За Бучацьким миром, укладеним в 1672 p. між Польщею і Туреччиною, до останньої відходило Подільське воєводство разом з Кам'янцем. А воєводства Київське і Брацлавське, керовані Дорошенком, віддані під протекторат Туреччини.

Протиприродність поділу України на Лівобережну і Правобережну була очевидною. Українці не бажали миритися з ним і активно виявляли свій протест: у 1668 p. — при гетьмані П.Дорошенко, у 1676 p. — при ІСамойловичу, наприкінці XVII ст. — при І. Мазепі. У повсякденному житті населення цих земель підтримувало постійні зв'язки (родинні, економічні, політичні). У 1674 р. на Лівобережжя передислокувалися Брацлавський та Уманський полки, а у 1675 p. — Корсуньський полк. Через рік правобережний гетьман П.Дорошенко здав Москві Чигирин з усіма його жителями присягнув на вічне підданство Росії. Запорізька Січ після 1687 p. підлягала безпосередньо царській адміністрації. Слобожанщина, де жили здебільшого переселенці з України, які створили тут полко-во-сотенну організацію, стала вважатися українською землею.

Лівобережжя поділялося на 10 територіальних одиниць — полків На Слобожанщині було створено п'ять полків. Але в адміністративних і військових справах вона була підпорядкована безпосередньо Білгородському воєводі, а через нього — Розрядному приказу.

Розчленування України на Лівобережну та Правобережну дуже полегшило царату здійснити свій план переведення України зі стану незалежної держави у автономну, самоврядну організацію в складі Росії. У 1663 p. гетьман Брюховецький "ударив чолом цареві малоросійськими городами", та оголосив, що керувати підданими має не гетьман, а цар, який почав іменувати себе "Великия и Малыя России самодержець".

Гетьманські статті. Зміни у правовому становищі України та її класів закріплювалися у нормативних актах, перш за все, у так званих, гетьманських статтях, які були своєрідною згодою двох сторін — Росії в особі царського уряду та України в особі гетьмана. Це були основні нормативні акти, які визначали правовий статус України та її відносини з Росією. Кожен з цих документів називався або ім'ям гетьмана, який підписав його, або місцем, де документ було прийнято. Ось ці статті: другі Переяславські чи Ю.Хмельницького (1659 p.); Московські, вони ж Батуринські чи І.Брюховець-кого (1665 p.); Глуховські чи Д. Многогрішного (1669 p.); Конотопські чи І.Самійловича (1674 p.); Коломацькі чи t.Мазепи (1687 p.).

Усі ці статті тією чи іншою мірою конкретизували, змінювали або скасовували окремі пункти договору 1654 p., a 1659 p. юридичне закріпили автономію. Слід відмітити, що вже в договорі 1654 р. та історії його появи була закладена можливість для наступних обмежень вільностей України. По-перше, він санкціонував відступи від положень прохальних пунктів Б.Хмельницького; по-друге, закріплював зверхність влади царя й, тим самим, ставив правовий статус України, її суспільних верств у залежність від уряду Росії.

Царський уряд не приховував своєї далекосяжної мети. У 1687 р. в статтях Мазепи було заявлено про прагнення об'єднати "народ Малоросійський з великоруського народу всякими людьми, чтобы были они одною их царевого величества державою обще..."

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Автономія України у другій половині XVII ст

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок