Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Історія розвитку системи органів державного управління України

Історія розвитку системи органів державного управління України

Назва:
Історія розвитку системи органів державного управління України
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
15,94 KB
Завантажень:
43
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Доводити необхідність існування управління немає ніякої потреби. Так, усі сукупності живих істот існують за певними управлінськими законами. Людина теж не є винятком. За свідченням дослідників, які вивчали наскельні малюнки первісної людини, вже тоді почали зароджуватися підвалини порядку регулювання відносин, що виникли в цьому суспільному утворенні згодом. Звичайно, це регулювання було примітивне і його аж ніяк не можна назвати державним. Але з часом, коли з виникненням економічних відносин суспільство почало розшаровуватися, а взаємодія цих прошарків ставала дедалі складнішою, з’явилася держава і почало розвиватися державне управління.

Як відомо, територія сучасної України поряд з іншими землями входила до складу великої слов’янської держави — Київської Русі. Першочергово в Київській державі діяла так звана десятинна система, яка виникла з військової організації і полягала в тому, що князівство складалося з десяток і соток, що утворювали тисячу на чолі з тисяцьким або воєводою — найвищим воєнним урядником відповідної території. У Х ст. вона була замінена подвірно-вотчинною системою, найбільш характерною для ранньофеодальної монархії. При подвірно-вотчинній системі управління державою є нібито продовженням управління доменом великого князя. Тобто особи, які обслуговували особисті потреби монарха, одночасно були чиновниками держави (якщо цей термін можна застосовувати до тієї епохи). Якщо десятинній системі навіть не був властивий розподіл на центральні і місцеві органи, то подвірно-вотчинна система вже мала місцеві органи управління. Такими виступали місцеві князі, а також намісники і «волостелі» — посадові особи, які призначалися Великим Князем.

Починаючи з ХІІІ ст. територія сучасної України була розподілена між кількома державами і знаходилася під їхнім культурним впливом. Кожна із цих країн мала свою особливу систему управління, яка була обумовлена національно-історичною специфікою. Це Литовська держава, Польща та Російська держава.

На чолі Литовсько-Руської держави стояв Великий князь. У його руках була сконцентрована вища законодавча, виконавча і судова влада. Важливим органом була рада при князі, яка отримала назву «пани-рада». Спочатку до неї входили тільки васали князя. Після Кревської унії до складу ради ввійшли католицькі єпископи, а пізніше і вищі посадові особи центрального управління: канцлер, підканцлер, гетьман, маршалки та інші. Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя. Першою особою був маршалок земський, який за відсутності Великого князя головував на зборах пани-ради. Його заступником був маршалок двірський. Державною канцелярією відав канцлер, а його заступником був підканцлер. Фінансами завідував земський підскарбій та його заступник — двірський підскарбій. Військом командували гетьман земський та гетьман двірський.

Згідно з Люблінською унією 1569 р. Велике князівство Литовське та Польща об’єдналися у єдину державу — Річ Посполиту. Державний лад Польщі було поширено на українські землі — Волинь, Поділля, Київщину. Центральне управління в Речі Посполитій здійснювали король і низка посадових осіб. Королівським двором відав коронний або великий маршалок, королівською канцелярією — канцлер, скарбницею корони — коронний підскарбій, військом корони — коронний гетьман.

У середині ХІV ст. виникла об’єктивна потреба у політичному об’єднанні руських земель, наслідком якого стало б створення централізованої держави. У цьому були зацікавлені широкі кола руського суспільства. Російська централізована держава була утворена навколо Москви, яка з часом стала столицею великої держави, приєднавши до себе частину земель лівобережної України. У Московській державі відносини між центром і периферією спочатку будувалися на засадах сюзеренітету-васалітету. Однак з часом становище поступово змінювалося.

Перетворення старої системи державного управління починається з її ускладнення. Вона поділяється на дві частини. Одна з них — це управління палацу, на чолі якого стоїть дворецький, що має у своєму розпорядженні численних слуг. Другу частину становили так звані пути, тобто відомства, які забезпечували спеціальні потреби князя та його оточення. Про призначення путів красномовно говорять самі їхні назви: ловчий, конюший, стольничий, чашничий. Для виконання завдань до їх відання виділялися деякі княжі села і цілі місцевості. Пути не обмежувалися при зборі тих чи інших продуктів з населення, яке було виділено у їх володіння. Вони виступали як адміністративні і судові органи для населення.

Органи, які обслуговували в першу чергу особисті потреби князя, його родини і двору, все більше перетворювалися на установи, які виконували важливі завдання з управління всією державою. Так, дворецький з ХV ст. починає завідувати зв’язками із землеволодінням церковних і світських феодалів, здійснювати загальний нагляд за місцевою адміністрацією.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Історія розвитку системи органів державного управління України

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок