Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Кримінально-правове забезпечення свободи прижиттєвого донорства органів і тканин людини при трансплантації в Україні

Кримінально-правове забезпечення свободи прижиттєвого донорства органів і тканин людини при трансплантації в Україні

Назва:
Кримінально-правове забезпечення свободи прижиттєвого донорства органів і тканин людини при трансплантації в Україні
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
12,86 KB
Завантажень:
65
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Специфічність методу лікування за допомогою трансплантації органів або тканин людини полягає в тому, що в орбіту діяльності медичних працівників утягується донор, якому медична допомога не потрібна (більш того, медичним утручанням йому завжди заподіюється істотна шкода). У зв'язку з цим фігура донора здобуває особливого значення. З урахуванням того, що в даний час застосування штучних органів при лікуванні хворих є лише перспективним науковим напрямком, варто погодитися з думкою Стеценко С.Г., що «значимість донора, як основного джерела трансплантаційного матеріалу, не викликає сумнівів» . Однак при цьому необхідний максимальний юридичний захист його життя і здоров'я, у тому числі і кримінально-правовий.

В Україні кримінальна відповідальність за злочини, скоєні в сфері прижиттєвого донорства, передбачена ст. 143 КК України 2001 року. Встановлені цією статтею норми для кримінального законодавства є новелами. З цієї причини в Україні наукових праць з глибоким кримінально-правовим аналізом даних норм немає. Дана тема не була до сих пір предметом монографічного або дисертаційного дослідження. Безумовно, позитивне значення мають пояснення вищезазначених кримінально-правових норм в перших науково-практичних коментарях та підручниках, що видані після прийняття нового КК України (П.П.Андрушко, М.І. Бажановим, В.О. Навроцьким та ін.) Однак, вивчення цих видань виявило різні тлумачення та спірність ряду питань, що стосуються кримінально-правової характеристики злочинів вказаної категорії: відносно видів складів даних злочинів, їх конструктивних ознак, кваліфікації та ін.

Велика увага приділялась правовим проблемам пересадження органів або тканин людини в юридичній науці в цілому (у роботах М.І. Авдєєва, З.Л. Волож, М.С. Малєїна, М.М. Малєїної, Н.О. Маргацької та інших). Кримінально-правові аспекти проблем трансплантації були розглянуті в роботах С.І. Авербаха, В.О.Глушкова, І.І.Горелика, А.М. Красикова, Г.М. Красновського. Однак, це роботи періоду, коли кримінальна відповідальність безпосередньо за злочини в сфері трансплантації органів або тканин людини не була передбачена зовсім. Останнім часом в РФ видана монографія С.С. Тихоновою. Однак вона підготовлена на базі КК Російської Федерації, тому її рекомендації можуть бути використані українською наукою кримінального права обмежено.

У цілому огляд літератури показує, що проблеми кримінально-правового регулювання трансплантації органів і тканин людини не піддавалися системному аналізу та комплексному науковому вивченню. Вищезазначене засвідчує про актуальність теоретичного аналізу кримінально-правової оцінки різних видів суспільно небезпечної поведінки у вказаній сфері, у тому числі й кримінально-правового забезпечення свободи прижиттєвого донорства органів або тканин в Україні.

Засобом кримінально-правового забезпечення законодавчо закріпленого порядку вільного ухвалення вольового рішення з приводу вилучення власного органа чи тканини донора для трансплантації реципієнту виступає ч.2 ст. 143 КК України. Вона встановлює кримінальну відповідальність за вилучення в людини шляхом примуса чи обману його органів або тканин з метою трансплантації.

Предметом цього злочину є тільки органи чи тканини людини, дозволені до трансплантації Законом України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16 липня 1999р.

Конструктивними ознаками об'єктивної сторони складу даного злочину є дія, спосіб, наслідки і причинний зв'язок. При цьому дія полягає у вилученні в людини її органів або тканин, тобто їхнє видалення чи відділення з організму хірургічним шляхом.

Способом здійснення таких дій є примус чи обман. Хоча названі способи різні по своєму зовнішньому прояву, вони є однопорядковими по ступеню впливу на потерпілого. Тому з достатніми до того підставами Н.И. Панов виділяв їх в окрему групу .

Юридичне поняття примуса означає поводження, що виявляється у фізичному і психічному впливі однієї людини на іншу, що зазіхає на право особистої недоторканності останньої з метою змусити її вчинити потрібним для винного чином. Авторами Науково-практичного коментарю до КК України під ред. М.И. Мельника і М.И. Хавронюка примус визначається як дії, пов′язані із застосуванням психічного чи фізичного (у тому числі такого, що потягло наслідки у вигляді легких тілесних ушкоджень) насильства до потерпілого і спрямовані на те, щоб у такий спосіб схилити його до надання згоди на певні дії або бездіяльність .

Термін «примус» стосовно до диспозиції ч. 2 ст. 143 КК України означає надання шляхом застосування психічного чи фізичного насильства або погрози його застосування, впливу на особу з метою змусити її дати згоду на вилучення її органів чи тканин.

Фізичне насильство – найбільш небезпечний різновид примуса. Воно завжди свідчить про більшу зухвалість злочинця, його агресивність, надмірну рішучість на здійснення таких дій, коли він може розраховувати на протидію з боку потерпілого .

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Кримінально-правове забезпечення свободи прижиттєвого донорства органів і тканин людини при трансплантації в Україні

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок