Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Загальна теорія і стан парламентаризму

Загальна теорія і стан парламентаризму

Назва:
Загальна теорія і стан парламентаризму
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
26,58 KB
Завантажень:
108
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ ПАРЛАМЕНТІВ.

Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законодавчої влади, легіслатурами (від латинського — закон). Водночас у їх діяльності значне місце посідають й інші, окрім законодавчої, функції, зокрема представницька, установча, парламентського контролю, бюджет-но-фінансова, міжнародних зв'язків тощо.

Парламенти як інститути державної влади за формою е всенародними зборами (конгресами, асамблеями) або зборами представників народу (депутатів). Це своєрідні постійно діючі форуми, зібрання, на яких обговорюються і вирішуються найважливіші суспільні та державні справи. Вони мають різні назви — Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), Конгрес (США), стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Генеральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мексика), кнесет (Ізраїль), Національні збори (Єгипет), Все-китайські збори народних представників тощо, — але для усіх них властиві загальні принципи парламентаризму.

Сучасний парламентаризм характеризується наявністю кількох усталених видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками. Зокрема, за своїм статусом розрізняють парламенти президентських, парламентських, і змішаних (напівпрезидентських, парламентсько-президентських) республік та монархій.

Статус парламентів країн з президентською формою правління визначається жорстоким розподілом влад в організації державної влади; це характерно для США та ряду країн Латинської Америки (Бразилія, Венесуела, Мексика та ін.). У цих країнах не існує інститутів розпуску парламентів, вотуму недовір'я урядові та відповідальності уряду перед парламентом. Чіткий розподіл законодавчої, виконавчої і судової влади, забезпечується конституційною системою стримувань і противаг. (Наприклад, в СІЛА законодавча влада належить конгресові, а виконавча — президенту.) У цій країні, як зазначалось, не існує інституту розпуску конгресу, але президенту належить право відкладального вето, яке, у свою чергу, може бути подолано конгресом. Деякі призначення президента вимагають узгодження із законодавчою владою. Конгрес не може змусити президента піти у відставку, але може прийняти рішення про відсторонення президента від посади в порядку імпічменту. В силу цих та деяких інших причин за президентської форми правління законодавча влада є нерідко послабленою і підпорядкованою президенту.

Особливість статусу парламенту за парламентської форми правління полягає насамперед в існуванні Інститутів розпуску парламенту і відповідальності уряду (принцип парламентського, відповідального правління). Парламент за цієї форми правління відіграє надзвичайно важливу, практично вирішальну роль у формуванні уряду. Такий статус парламенту характерний для Великої Британії й ряду інших розвинених демократичних країн, які свого часу подолали ті чи інші форми диктатури (Австрія, Італія., Німеччина та ін.), а також для окремих країн як Східної Європи (Болгарія, Угорщина та ін.), такі СНД.

У країнах зі змішаною формою правління поєднуються елементи президентської і парламентської систем. Тут існує інститут парламентської відповідальності уряду, а президенту належить право розпуску та ряд інших прав щодо парламенту. Ця система характерна для Франції і ряду країн СНД, зокрема для Росії. Загалом вона характеризується сильною президентською владою.

У більшості країн, що розвиваються, особливо з президентською формою правління, роль парламенту значно принижена. Певною мірою це стосується і тих держав СНД, в яких їх глави провели референдуми щодо продовження своїх повноважень до 2000 року (Узбекистан, Казахстан, Туркменистан та ін.).

Істотно відрізняється від названих видів статус парламентарів країн соціалістичної орієнтації (КНР, КНДР, В'єтнам, Куба). В них значною мірою зберігається організація державної влади, у тому числі законодавчої, яка існувала в колишньому Союзі РСР і в країнах Східної Європи. В основі такої організації, як відомо, лежав принцип єдності державної влади, повновладдя рад та керівної ролі відповідних правлячих партій. Вона офіційно не визначала принципу розподілу влади, хоча частково втілювала його і проголошувала верховенство представницьких органів державної влади.

Ілюстрацією може служити система організації законодавчої влади у Китайській Народній Республіці. Зокрема, у ст. 57 Конституції КНР (1982 р.) зазначається, що Всекитайські збори народних представників є вищим органом державної влади; постійно діючим органом є Постійний комітет Всекитайських зборів народних представників. Ці органи за даною Конституцією (ст. 58) здійснюють законодавчу владу в країні2.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 



Реферат на тему: Загальна теорія і стан парламентаризму

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок