Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Право на зібрання: теоретико-правові аспекти вітчизняного та зарубіжного досвіду

Право на зібрання: теоретико-правові аспекти вітчизняного та зарубіжного досвіду

Назва:
Право на зібрання: теоретико-правові аспекти вітчизняного та зарубіжного досвіду
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
13,08 KB
Завантажень:
14
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Українська держава переживає період демократичних перетворень у різних сферах суспільного життя. А саме: динамічно змінюється законодавство, прозорішою стає діяльність органів влади та управління, розширюються можливості громадян у реалізації своїх прав та свобод, множаться форми та засоби волевиявлення людей, міцнішими стають гарантії правового статусу людини і громадянина. Йдеться також про відкритість виборів до представницьких органів, реальну можливість звернення громадян до різних державних та міжнародних інституцій щодо захисту чи поновлення їх прав і свобод, наявність в Україні розгалуженої системи державних органів та громадських організацій по контролю за дотриманням прав та свобод людини і громадянина.

Звичайно, основи забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні передбачені Конституцією. Саме Основний Закон закріплює можливості громадян держави задовольняти широкий спектр політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів [1, ст. 36]. Це здійснюється в різноманітних формах. Але за роки незалежності в Україні небувалих дотепер масштабів волевиявлення громадян набули різноманітні зібрання на площах, вулицях, які отримали назву “мітингова демократія”. В більшості випадків вони проводяться відповідно до ст. 39 Конституції України, в якій зазначено: “... Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей” [1, ст. 39]. Разом з тим, подібні зібрання мають різновекторну спрямованість. Досить часто за допомогою таких зібрань окремі політичні сили, економічні структури, які їх ініціюють, намагаються вирішити питання стосовно зміни влади, форми правління, тиску на правоохоронні структури. Характерним є те, що для організації таких зібрань використовувалися різні обставини. Відомі, наприклад, порушення правопорядку під час поховання духовної особи у м. Києві. Мали місце демонстрації, ініційовані певними економічними структурами у м. Дніпропетровську, коли демонстрації на захист агрофірми, яка здійснювала свою діяльність з численними правопорушеннями, супроводжувалися залученням великої кількості сільськогосподарської техніки, перекриттям транспортних магістралей.

Тобто, при проведенні таких масових зібрань мають місце негативні наслідки, що впливають на економіку регіонів, правопорядок та суспільний спокій.

Разом з тим, йдеться не про негативну оцінку такого виду волевиявлення, як різноманітні зібрання громадян загалом. Міжнародні правові акти, законодавство демократичних держав, світова суспільна практика сприймають зібрання громадян як одну з найважливіших форм волевиявлення членів суспільства. У той самий час, практика організації та проведення масових зібрань в Україні свідчить про те, що при їх проведенні нерідко мають місце не лише правопорушення, а й злочини. Багато в чому це пояснюється відсутністю чіткого правового регулювання організації та проведення різноманітних зібрань, що викликане дуже мізерним досвідом у цій галузі.

Було б неправильним твердження, що за радянських часів масові зібрання, мітинги, маніфестації та демонстрації не проводилися. Але їх організація та проведення ініціювалися державою здебільшого в дні загальнодержавних свят чи інших важливих подій. Учасники цих заходів ретельно відбиралися в колективах, отримували чіткі інструкції щодо поведінки, місця проведення зібрань та їх цілей; порядок встановлювався та контролювався відповідними державними органами; гасла, вимоги та пропозиції затверджувалися партійно-політичними структурами. Тому проведення таких заходів, як правило, не мало протиправних наслідків. Інші зібрання, що ініціювалися стихійно, або придушувалися або локалізувалися на ранніх стадіях, і майже завжди визнавалися протизаконними.

Для співробітників органів внутрішніх справ питання забезпечення належного проведення зібрань громадян є дуже актуальними. Тому проблеми забезпечення прав і свобод людини та громадянина все частіше стають предметом наукового аналізу в роботах юристів, які працюють в системі Міністерства внутрішніх справ України [2]. Більше того, непорушення прав людини розглядається як принцип діяльності міліції [3]. У сучасних умовах розроблена і поетапно реалізовується Програма розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000–2005 pp. Науковцями Національної академії внутрішніх справ України розроблена Концепція програми “Народ і міліція – партнери” [4].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Право на зібрання: теоретико-правові аспекти вітчизняного та зарубіжного досвіду

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок