Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Досвід Європейського співтовариства дотримання прав і свобод громадян

Досвід Європейського співтовариства дотримання прав і свобод громадян

Назва:
Досвід Європейського співтовариства дотримання прав і свобод громадян
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
12,74 KB
Завантажень:
81
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Основні засади прав людини – повага до життя і гідності кожної окремої особи – притаманні більшості великих релігій та філософських учень світу. Права людини не треба ні купувати, ні отримувати як винагороду, ні успадковувати: вони називаються “невід’ємними”, оскільки ніхто і за жодних підстав не має права позбавити іншу людину цих прав. Це означає, що вони належать кожному незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших поглядів, етнічного або соціального походження, майнового стану, народження чи якихось інших обставин.

Питання розширення демократії та дотримання прав людини у всьому світі перебувають у центрі уваги політики Європейського Союзу. Проблема прав людини набула особливої актуальності у зв’язку з кількома напрямами розвитку ЄС.

З одного боку, подальший розвиток інституційного механізму самого Європейського Союзу висуває питання щодо необхідності забезпечення прав і свобод людини не тільки на рівні національного законодавства держав-членів, а й на загальному (конституційному) рівні.

З іншого боку, – розширення ЄС на Схід вимагає встановлення певного стандарту Європейського Союзу в галузі прав людини. Що стосується актуальності цього питання для України, то політика нашої держави на інтеграцію до Європейського Союзу визначає однією з головних проблем гармонізацію законодавства, відповідність правової системи України міжнародним стандартам у галузі прав людини, перш за все європейським.

Ідея забезпечення прав людини у повоєнному світі набула нових якостей, які в умовах протистояння двох систем, особливо під час “холодної війни”, перетворили її на каталізатор рівня демократії в суспільстві. Місце і роль людини, її права, зокрема обсяг цих прав, їх реальне забезпечення, можливість захисту визначали демократичність політичного режиму держави.

Перелік прав людини, представлений у Загальній декларації прав людини 1948 року, встановлював мінімальний стандарт, який належало закріпити в національних законодавствах держав-членів ООН. Тобто, кожна держава повинна була забезпечити реалізацію прав та свобод людини в обсязі, не меншому, ніж у Загальній декларації прав людини [1].

Однак, на рівні ООН система контролю не була жорсткою та ефективною, а тому й не давала змоги об’єктивно з’ясувати ефективність дотримання прав людини в тій чи іншій державі.

Виникла також проблема із нормативним закріпленням повного каталогу прав людини. Різні соціальні системи породили різні доктринальні підходи до їх переліку, забезпечення й дотримання.

У певних ситуаціях боротьба у напрямі забезпечення прав людини використовувалась як політичний засіб між протилежними системами – “капіталістичною” та “соціалістичною”. За умов політичної ситуації, що склалася на той час у світі навколо проблеми прав людини, європейські держави створили ефективну систему контролю за дотриманням у регіоні політичних і громадянських прав людини. Саме ці права вони вважали гарантом збереження демократії в Європі на засадах парламентаризму [2].

Поступово в рамках Ради Європи було створено контрольний механізм забезпечення та захисту державою громадянських та політичних прав – механізм моніторингу дотримання державами Європейської конвенції з прав людини.

На Раду Європи покладалася функція гаранта дотримання політичних і громадянських прав як основи забезпечення існування демократичних держав у Європі, перепони на шляху розвитку будь-яких антидемократичних режимів.

Певне посилання на принципи поваги до прав людини з’явилося лише у преамбулі Єдиного європейського акта (1986 р.). Це пояснюється й тим, що всі держави, які стали членами зазначених співтовариств, були в той же час і членами Ради Європи, тобто взяли на себе зобов’язання за Конвенцією про захист прав людини та основних свобод.

Однак, сторонами Європейської конвенції з прав людини є держави, а не Європейський Союз як міжнародна організація. Таким чином, національні законодавства саме держав-членів ЄС мають відповідати Конвенції про захист прав людини та основних свобод, тобто повинні забезпечувати дотримання політичних і громадянських прав, а в разі порушення цих прав потерпілі можуть звертатися до Європейського суду з прав людини щодо захисту цих прав. Такий розподіл повноважень між європейськими організаціями начебто звільнив ЄС від проблем забезпечення та дотримання прав і свобод людини.

Але подальше розширення компетенції ЄС, визнання примату норм європейського права та їх прямої дії призвели до того, що поступово права і свободи людини в різних сферах діяльності – особливо ж економічні та соціальні – почали підпадати під регулювання норм права ЄС. Наявність правотворчої функції в інститутів та органів ЄС надала їм можливість безпосередньо впливати на правове становище осіб, надавати їм права і визначати обов’язки, а звідси, відповідно, випливає ймовірність їх порушення.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Досвід Європейського співтовариства дотримання прав і свобод громадян

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок