Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Склад правовідносин представництва

Склад правовідносин представництва

Назва:
Склад правовідносин представництва
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
6,89 KB
Завантажень:
28
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Як зазначалося вище, до складу правовідносин належать: суб'єкти, об'єкт, зміст (права та обов'язки суб'єктів) правовідносин. У такому порядку і розглянемо далі складові правовідносин представництва.

При характеристиці суб'єктів представництва традиційно виокремлюють три категорії суб'єктів: це — особа, яку представляють, представник і треті особи.

Перед тим, як перейти до з'ясування тих вимог, яким має відповідати кожен із зазначених суб'єктів, слід звернути увагу на не дуже вдалу словесну конструкцію — "особа, яку представляють", існування якої пов'язане з тим, що у сучасній правничій українській термінології відсутнє спеціальне позначення особи, чиї інтереси представляють. Для того, щоб уникнути зайвих незручностей, особливо у довгих та складних реченнях, надалі замінимо цей вираз спеціальним терміном - "принципал", відомим ще римському праву. Водночас, поряд з ним іноді будуть вживатися й вирази "особа, яку представляють" або "той, кого представляють".

З врахуванням цього застереження, перейдемо до характеристики учасників правовідносин представництва.

У юридичній літературі зазвичай вказується, що особою, яку представляють (принципалом), може бути будь-який суб'єкт цивільного права, у тому числі повністю недієздатний громадянин або юридична особа, незалежно від наявності дієздатності1. При цьому іноді уточнюється, що можливість бути тим, кого представляють, у людини виникає з моменту народження, так само як юридична особа може виступати як такий суб'єкт з моменту її організації у встановленому порядку.

Але слід мати на увазі, що це положення стосується лише правовідносин обов'язкового представництва, які виникають незалежно від волі особи, яку представляють.

При добровільному представництві, яке грунтується на волевиявленні сторін, до принципала висувається вимога наявності транс-дієздатності, тобто здатності набувати прав та обов'язків через представника (пасивна трансдієздатність) і самому створювати для інших осіб права та обов'язки (активна трансдієздатність).

Пасивна трансдієздатність обмежена колом лише тих дій, для здійснення яких необхідною є наявність певного рівня власної дієздатності. Принципал не може наділити представника більшим обсягом здатності набувати прав і обов'язків, ніж той, що існує у нього самого. Іншими словами здатність мати права і обов'язки особи, яку представляють, як елемент цивільної правоздатності визнається за всіма суб'єктами цивільного права, однак при добровільному представництві необхідна також наявність дієздатності особи, яку представляють (принципала). Без цього неможливі особисто-довірчі відносини, які виникають при добровільному представництві між принципалом (довірителем ) і повіреним.

Оскільки закон не встановлює спеціальних правил стосовно дієздатності довірителя при укладенні договору доручення (який є однією з основних підстав добровільного представництва), здійснювати такі договори як довірителі (ті, кого представляють) можуть і особи віком від 14 до 18 років, і обмежено дієздатні громадяни.

Однак при цьому неповнолітня особа, як і особа, обмежена у дієздатності, повинні одержати згоду піклувальника на уповноваження, оскільки цей правочин виходить за межі тих, які він має право вчиняти самостійно (ст.33, 37 ЦК).

Таким чином, для того, щоб у принципала виникли ті чи інші юридичні наслідки, необхідним є насамперед волевиявлення представника, тому що саме він здійснює правочин. Водночас у волевиявленні представника при добровільному представництві висловлюється й воля тієї особи, від імені якої він виступає. Саме цим і зумовлені зазначені вище вимоги до цивільної правосуб'єктності того, кого представляють.

Ще одним учасником внутрішніх правовідносин добровільного представництва є представник — особа, яка здійснює в силу наданих їй повноважень правочини та інші юридичні дії від імені іншої особи. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але виступає від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (ч.2 ст.237 ЦК). Таке правило логічно пов'язане з положенням ч 1 ст.238, згідно з яким представник має діяти від імені особи, яку представляє, і ст.239 ЦК, якою передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Правовідносини представництва реалізуються цілеспрямованими юридичними діями представника, а тому представником можуть бути лише дієздатні суб'єкти. Отже, хоча особи віком від 14 до 18 років можуть вчиняти зі згоди своїх батьків (усиновлювачів) чи піклувальників практично будь-які правочини (ст.32 ЦК), вони, очевидно, не мають права укладати правочини як представники навіть при згоді на це зазначених вище осіб. Винятком є представницька діяльність неповнолітньої особи, якій відповідно до ст.35 ЦК надана повна цивільна дієздатність.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Склад правовідносин представництва

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок