Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Назва:
ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
17,30 KB
Завантажень:
87
Оцінка:
 
поточна оцінка 0.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 
У 1900 році в царській Росії було 895 тюремних закладів, що підрозділялися на такі види: в'язниці Привіслянського краю - 132; виправно-арештантські відділення - 31; каторжні тюрми - 6; пересильні тюрми - 8. Особливе положення займали Петропавлівська і Шлісельбургська фортеці, а також Соловецька і Суздальска монастирські в'язниці. Царський Статут про утримання під вартою, що діяв з 1880 року, усі місця позбавлення волі, виходячи з їхнього призначення, розділяв на чотири групи:

1) як запобіжний захід засобів відхилення від слідства та суду;

2) як міра покарання і виправлення;

3) для невиправних боржників;

4) для утримання пересильних арештантів.

Адміністрація тюремних установ складалася, в основному, із числа варти - начальників тюремних закладів, їхніх помічників, наглядачів. Ніяких служб, які б проводили виховну роботу і прищеплювання трудових навичок ув'язненим не було, якщо не вважати тюремних священиків. Система місць позбавлення волі і характер їхньої діяльності за роки Радянської влади постійно видозмінювалися. Змінювалася і система управління ними. Спочатку місця позбавлення волі перебували у віданні Наркоматів юстиції. У складі НКЮ РРФСР було тюремне управління, а в губернських органах юстиції - тюремні інспектора. З метою розробки основних початків реформи тюремних установ, а також завідування усіма видами тюремного побуту при Наркомюсті в січні 1918 року було створено тюремну колегію, куди увійшли представники народних комісаріатів праці, просвітництва і суспільного презирства, представники судових органів і комісари над в'язницями Петрограду. У травні 1918 року тюремні інспекції на місцях були скасовані. Замість них у складі губернських відділів юстиції були створені каральні підвідділи, що відали всіма місцями позбавлення волі на території губернії. У жовтні 1919 року каральний відділ НКЮ став називатися центральним каральним відділом. У 1921 році цей відділ було перейменовано у центральний виправний відділ. Такі перейменування були зроблені й у губернських відділах юстиції. Першим значним правовим актом, що представляв собою систему норм виправно-трудового права, була Тимчасова Інструкція "Про позбавлення волі, як міри покарання і про порядок його відбування", затверджена постановою Народного Комісаріату Юстиції РРФСР 23 липня 1918 року. Ця Інструкція передбачала такі місця позбавлення волі:

1. Загальні місця ув'язнення (в'язниці). У 1921 році вони були перейменовані у виправні будинки;

2. Землеробські колонії і реформаторії - виховно-каральні установи для засуджених до позбавлення волі молодого віку;

3. Іспитові заклади - для осіб, стосовно яких є підстави для послаблення режиму або для дострокового звільнення;

4. Каральні лікувальні заклади - для помешкання арештантів із помітно вираженими психічними дефектами;

5. Тюремні лікарні;

6. Арештні помешкання - для короткочасного утримання підслідних і арештантів, підлягаючих пересиланню.

Для захисту завоювань революції 2 вересня 1918 року ВЦВК проголосив:

"Радянська республіка перетворюється у військовий табір", а 5 вересня 1918 року РНК РРФСР прийняла постанову "Про червоний терор" - відповідно до якої класові вороги Радянської влади ізолювалися в концентраційні табори. Введення нового виду позбавлення волі - концентраційних таборів (таборів примусових робіт) було законодавчо закріплено Декретом ВЦВК 15 квітня 1919 року і Постановою ВЦВК 17 травня 1919 року "Про табори примусових робіт". Першою такою установою особливого призначення став Соловецький табір, створений у 1920 році на базі Соловецького монастиря. Особливі (концентраційні) табори і табори примусових робіт, що були створені у 1918-1919 роках, перебували у віданні Наркомату внутрішніх справ. Для управління ними в складі НКВС РРФСР був створений спочатку відділ, а в 1922 році - Головне управління примусових робіт. До травня 1922 року місця позбавлення волі перебували у віданні двох відомств: Наркомату юстиції і Наркомату внутрішніх справ. У період 1918-1921 років було прийнято ряд документів, що стосуються діяльності місць позбавлення волі:

- Інструкція НКЮ від 25 листопада 1918 року "Про дострокове звільнення";

- Постанова НКЮ від 15 листопада 1920 року "Про затвердження Положення про загальні місця ув'язнення";

- Декрет СНК РРФСР від 21 березня 1921 року "Про позбавлення волі і про порядок умовно дострокового звільнення ув’язнених”.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 



Реферат на тему: ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок