Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право розвиток інституту причетності в кримінальному праві України

Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право розвиток інституту причетності в кримінальному праві України

Назва:
Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право розвиток інституту причетності в кримінальному праві України
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
13,28 KB
Завантажень:
182
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Процес формування інституту причетності до злочину (поняття, відмінність від співучасті, види) тривав досить довгий період унаслідок різних підходів авторів до поняття співучасті.

Вже в Руській Правді розширеної редакції містяться окремі положення, що передбачають відповідальність за один із видів причетності до злочину, зокрема за приховування злочину. У ст. 112 вказано: "Якщо холоп втече і господар оголосить (про це на торгу), а хто-небудь, знаючи по слухах чи напевне, що той є холопом, нагодує його і допоможе йому сховатись, то він платить за холопа 5 гривень, а за рабу 6 гривень"[1, с. 135].

Спробу відмежувати причетність від співучасті було зроблено, хоч і на дещо казуїстичному рівні, вже в Соборному уложенні 1649 р., яке передбачало відповідальність за приховування злочинів, недонесення та потурання злочинові. Зокрема, особа винна в недонесенні про державний злочин, каралась на рівні виконавця; щодо інших злочинів, то недонесення каралось штрафом або покаранням, "яким накаже государ"[2, с. 18].

За уложенням 1845 року, причетність протиставляли співучасті, ніхто не міг бути водночас визнаний і співучасником злочину, і причетним до злочину, при цьому, як зазначає Н. Таганцев, причетність передбачала наявність іншого злочинного діяння. Окрім того, причетні особи повинні були діяти свідомо, тобто умисно і тому необережна причетність була неможливою [3, с. 805].

До кінця ХІХ ст. відокремленість інституту причетності була сприйнята багатьма російськими та українськими вченими. Розробці положень цього інституту присвячені праці таких учених, як А. Жиряєв, Н. Таганцев, В. Спасович, Е. Немировський.

Відповідно до теорії А. Жиряєва, при збігу декількох злочинців наявна співучасть у злочині та причетність до нього. При цьому причетність не є їх участю у злочині, це не особливо визначений чи самостійний, а додатковий злочин [2, с. 20].

Н. Таганцев та В. Спасович додержувались думки, що причетність складає кілька самостійних злочинів, які, однак, повинні бути вміщені в Особливій частині кримінального кодексу [3, с. 803; 4, с. 164].

В. Спасович, продовжуючи запропоновану А. Жиряєвим теорію про збіг декількох злочинців у одному й тому ж злочині, ділить збіг на декілька видів, поділяючи збіг злочинців на попередній, сучасний та слідуючий злочину: "Слідуючий полягає у схваленні злочину, в приховуванні злочину або предметів, добутих злочинним шляхом, у знищенні слідів злочину." І далі, обґрунтовуючи відмінність вищеназваних діянь від пособництва, автор зазначає: "... не можна сприяти тому, що вже відбулось, не можна ввійти в злочин в якості однієї з його причин, коли сам злочин належить до минулих часів". Саме тому Спасович виділяє два окремі види збігу злочинців у злочині: участь і причетність. Причетними є ті, які стосовно злочину, що був учинений без жодної допомоги з їхньої сторони, вчинили інше протиправне діяння, пов’язане з першим. Весь клас причетних осіб поділяється на три групи: 1) приховувачі 2) потуральники 3) ті, що не повідомили про підготовлюваний або вчинений злочин" [4, с. 164].

Н. Таганцев, обґрунтовуючи відмінність причетності від співучасті, відзначає: "... причетність не можна вважати ні участю, ні особливою формою співвинності: не можна вкластись у те, що вже відбулось і існує, причетні не об’єднуються з учасниками ні волею, ні діяльністю". Досліджуючи інститут причетності, автор підкреслює, що всі типи причетних мають свої загальні риси, поза рисами загальних категорій. Серед ознак причетності професор Таганцев називає такі важливі ознаки, як те, що причетність передбачає наявність іншого злочинного діяння, наявність суб’єктивної сторони злочину у формі умислу – "будь-який причетний повинен діяти умисно, розуміючи важливість свого вчинку і бажаючи чи допускаючи його" [5, с. 953]. Це положення було висунуте ще тоді, коли точилася дискусія, чи може сама співучасть у злочині вчинятись лише умисно, чи також й необережно.

На відмінність інститутів причетності та співучасті вказував Е. Немировський: "Дії, які мають відношення до вчиненого злочину, але виконані після моменту delictum consumatum, проте не перебувають у причинному зв’язку з злочинним результатом, можуть бути визнані караними не як форма співучасті, а як delicta sui generis " [6, с. 211].

З встановленням на Україні радянської влади більшість положень інституту причетності до злочину зазнали деградації, окремі прогресивні положення були взагалі відкинуті радянським кримінальним законодавством [7, с. 147]. Про значний регрес свідчить казуїстичність норм кримінального законодавства та нерозмежованість між співучастю у злочині і причетністю.

Недоліки кримінального закону викликали наукові дискусії стосовно поняття причетності, її видів та відмежування від співучасті у злочині, а відтак спір про наявність чи відсутність причетності як окремого інституту.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право розвиток інституту причетності в кримінальному праві України

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок