Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Судове законодавство гетьмана Скоропадського

Судове законодавство гетьмана Скоропадського

Назва:
Судове законодавство гетьмана Скоропадського
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,83 KB
Завантажень:
130
Оцінка:
 
поточна оцінка 0.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Відродження української національної правничої школи є одним із найважливіших завдань сучасної української громадськості й правничої науки в Україні. Виконати це завдання неможливо, не дослідивши історичної правничої спадщини, тому проблема історії українського права у незалежній Україні є беззаперечно актуальна. З історичної спадщини звичайно треба брати все найкорисніше для блага людини і суспільства в цілому. Вона тим і цінна, що вчить не повторювати помилок минулого, зокрема і в галузі судового будівництва.

З приходом до влади Гетьмана всієї України Павла Скоропадського його адміністрація в процесі формування національної правової системи зіткнулась з проблемою не тільки спадщини російського законодавства, але й з законодавчою спадщиною Центральної Ради. На відміну від Центральної Ради, яка у законі від 25 листопада 1917 року передбачила, що “всі закони і постанови, які мали силу на території Української Народної Республіки до 27 жовтня 1917 року, оскільки їх не змінено і не скасовано Універсалами, законами і постановами Української Центральної Ради, мають силу і надалі, яко закони і постанови Української Народної Республіки” [10, с.15], єдиного узагальнюючого акта, який би розв’язав це питання, гетьманом не було підписано. Замість цього гетьманська адміністрація, визнавши де-факто весь масив попереднього законодавства, пішла шляхом вибіркового скасування насамперед тих актів, що суперечили соціально економічним і політичним засадам Української держави.

Законодавча діяльність гетьманського періоду розпочалася з визначення правових основ самого процесу законотворчості [6, с.107]. Так 29 квітня 1918р. гетьман усієї України Павло Скоропадський підписав “Закони про тимчасовий державний устрій України”. Документ складався з низки розділів, у тому числі таких, як “Права і обов’язки українських козаків”, “Про закони” та “Про Генеральний Суд”.

У розділі “Права і обов’язки українських козаків” йшлося про те, що захист Вітчизни є священним обов’язком кожного козака і громадянина Української держави. Зазначалось, що нікого не можна притягнути до відповідальності за злочини не інакше як у порядку, встановленому законом. Утримання під вартою було можливе лише у випадках, передбачених законом. Засудження судом і призначення покарання застосовувалися лише за злочинні вчинки, передбачені законами, що діяли на час їх учинення.

У законі підкреслювалось, що житло громадян є недоторканим. Робити обшуки і виїмки без згоди на це господаря житла можна лише у випадках і порядку, вказаних у законі. Недоторканою визнавалась і приватна власність. Кожен український козак і громадянин мав право вільно обирати місце проживання, місце праці, набувати і відчужувати майно і без заборони виїжджати за кордон Української держави. Примусове відчуження нерухомого майна, необхідного в інтересах держави, допускалося лише відповідно до справедливої компенсації. Як бачимо, незважаючи на складний військовий час, у законі закріплялися демократичні норми, які й в наш час передбачені українським законодавством.

У розділі “Про закони” підкреслювалось, що Українська держава керується твердими засадами законів, виданих у встановленому порядку. Закони мали обов’язкову силу для всіх без винятку підданих України та іноземців, які перебували на території Української держави. Закони для загального відома публікувалися у встановленому порядку і не вступали у силу до опублікування. Час вступу закону в силу обов’язково вказувався в публікованих законах. Передбачалось, що закон може бути скасований лише новим законом. Невиконання опублікованого у встановленому порядку закону, не могло бути виправдане його незнанням. Закони розробляли у відповідних міністерствах, подавали на загальний розгляд до Ради Міністрів і лише після їх схвалення Радою Міністрів затверджувалися гетьманом. Міністрам надавалось право видавати розпорядження для пояснення законів з обов’язковим попереднім затвердженням таких розпоряджень Радою Міністрів.

У розділі “Про Генеральний Суд” зазначалося, що вищим охоронцем і захисником законів та водночас вищим судом України у судових й адміністративних справах є Генеральний Суд. На нього покладався обов’язок доводити до загального відома всі закони і накази Уряду та здійснювати нагляд за законністю їх видання. Голову Генерального Суду і членів Суду призначав гетьман.

2 червня 1918 року гетьманський уряд України прийняв закон про структуру і функції Генерального Суду. Цей закон, з одного боку, окреслював перспективи судової реформи, а з іншого – до її здійснення уточнював функції Генерального Суду, сформованого ще за часів Центральної Ради. Отож, згідно з цим законом, Генеральний Суд мав складатися з трьох департаментів: “цивільного, карного й адміністративного”. Функції щодо його формування належали “Правительствующему Сенату”. Оголошувалося також, що зазначений закон зберігатиме чинність до видання нового закону про Державний Сенат.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Судове законодавство гетьмана Скоропадського

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок