Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Право національних меншин на свободу совісті в УСРР на початку 1920-х років

Право національних меншин на свободу совісті в УСРР на початку 1920-х років

Назва:
Право національних меншин на свободу совісті в УСРР на початку 1920-х років
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
18,71 KB
Завантажень:
30
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
У процесі сучасного державотворення релігійний фактор має важливе значення. Тому українська держава повинна мати чітку і дієву правову політику щодо конфесійних меншин, гарантувати свободу совісті громадянам і не допускати тих порушень, які спостерігалися у минулому.

Ставлення УРСР до релігії ґрунтувалося на спадщині творців марксизму-ленінізму. В їхніх працях різного періоду були сформовані принципи політики компартії і радянських органів щодо релігійних організацій. Релігія розглядалася як сукупність антинаукових поглядів та уявлень, суттєве гальмо на шляху побудови безкласового комуністичного суспільства, а вислів К.Маркса “релігія є опіум народу” став наріжним каменем усього світогляду марксизму-ленінізму в питанні про релігію. Керуючись цими ідеями, радянський режим протягом усього свого панування вів непримиренну боротьбу проти релігії [14, 17, 23].

З перемогою більшовицького режиму на Україні створено умови для запровадження в життя цілого комплексу політико-правових заходів для боротьби з релігією. Друга програма РКП(б), прийнята у 1919 р., передбачала повне зруйнування всіх експлуататорських класів й організацію релігійної пропаганди, сприяння фактичному звільненню трудящих від релігійних забобонів і проведення найширшої науково-освітньої і антирелігійної пропаганди [22, с.29-93].

19 січня 1919 р. уряд УСРР видав декрет “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви”, а згодом – інструкцію про його застосування. Ці документи скасували правові акти попередніх політичних режимів про релігійні товариства і віросповідання будь-якої конфесії, їхне майно переходило у відання місцевих рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, їм відмовлено в праві бути юридичною особою, а духовенству працювати в наркоматах юстиції, освіти, продовольства, землеробства, робітничо-селянської інспекції, внутрішніх справ [22, с.98-99, 203-204].

Конституція УСРР, затверджена ВУЦИК 14.03.1919 р., в ст. 23 гарантувала громадянам право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної і вести релігійну або антирелігійну пропаганду [25, с.132]. Водночас вищеназваними документами духовенство позбавляли виборчих прав і в подальшому це неодноразово підтверджувалося у виборчому законодавстві 1920 – середини 1930-х років [9, с.10; 10; 11; 18, с.16; 29, с.50].

Реалізовували ці та інші правові акти декілька державних і громадських організацій, кожна з яких, діючи в межах своєї компетенції, доповнювала одна одну для досягнення основної мети – послідовно і безкомпромісно знищити релігію як найнебезпечніший пережиток капіталізму.

Першим серед цих організацій був Ліквідаційний відділ Наркомюсту, створений 31 травня 1921 р. Напрями його діяльності у справах релігії визначені I Всеукраїнським з’їздом працівників юстиції, який проходив у січні 1922 р. Їх можна охарактеризувати як суперечливі. З одного боку, питання про релігію розглядалося на з’їзді з позицій класових інтересів пролетаріату, а це означало ліквідацію всіх залишків релігії. Було цілком ясно, що лише прийняттям декрету знищити ту чи іншу релігійну діяльність неможливо. А відтак ставили завдання позбавити духовенства економічної могутності, будь-якого сприяння влади духовенству всіх конфесій, його впливу на молодь і загалом повну ліквідацію залишків релігійної влади над громадянами. Нещадними судовими репресіями передбачалося припинити всі культи релігійних обрядів – хрещення, вінчання, обрізання, поховання, якщо вони вчинялися до реєстрації відповідних актів громадського стану органами влади.

З іншого боку, це був період непу, і потрібна була правова основа співіснування держави і церкви. Тому з’їзд підтверджував свободу відправлення культів для костьолів (на підставі мирного договору 1921 р. між РСФСР, УСРР і Польщею), необхідність укладати договори оренди на синагоги, як і на будь-який інший молитовний дім, забороняв закривати єврейські молитовні будинки [23, с.67–68].

Наркомюст стежив і за реалізацією ст.10 декрету “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви”. Стаття забороняла навчання релігійних вірувань у державних, громадських і приватних школах. Проте продовжували існувати єврейські національні школи (хедери) для неповнолітніх. В них викладалася, зокрема, біблія, стародавньоєврейська мова. Тому Наркомюст 31 липня 1922 р. видав обіжник, яким зобов’язав завгуб’юстами разом з губвиконкомами прийняти постанову про заборону діяльності таких навчальних закладів і притягати винних до кримінальної відповідальності за її порушення [2, с.33-34]. 18 вересня 1922 р. релігійні функції Наркомюсту були передані до Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) [3, с.73-74].

Іншою інституцією, яка займалася проблемами релігії нацменшин, була Антирелігійна комісія при Агітпропі ЦК КП(б)У та її місцеві структури. Вона мала реалізовувати таємні директиви Політбюро ЦК КП(б)У за допомогою НКВД і Державного політичного управління (ДПУ) [24, с.231-232].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Право національних меншин на свободу совісті в УСРР на початку 1920-х років

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок