Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Суди присяжних у Галичині в 1930-х роках

Суди присяжних у Галичині в 1930-х роках

Назва:
Суди присяжних у Галичині в 1930-х роках
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,48 KB
Завантажень:
21
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Значне місце у розвитку судової системи міжвоєнної Польщі посідали суди присяжних. В їх долі відбилася суспільно-політична боротьба, яка точилася в країні і в період демократичної фази її розвитку, і, особливо, після державного перевороту 1926 року, який привів до зміни політичного устрою держави, що дедалі більш визначався тенденцією до встановлення авторитарного режиму. Створення тоталітарного режиму супроводжувалося обмеженням компетенції судів присяжних, що привело врешті решт до їхньої ліквідації [1, с.485]. Тому становище цих судів на різних етапах розвитку держави і права міжвоєнної Польщі викликає значний інтерес у науковців – істориків права.

Певний доробок з даної проблеми становлять праці польського дослідника П.Стаханчика [2, 3]. Аналізуючи дискусії, що велися навколо судів присяжних, автор узагальнив позицію польської та української преси щодо цих інституцій. Західноукраїнський журнал “Життя і Право” (1928-1939) П.Стаханчик відносить до тих органів преси, який найбільш принципово і компетентно висловлювався за утримання судів присяжних та їх удосконалення як однієї з основ демократичного судочинства [3, с.162].

Журнал “Життя і Право” – орган Союзу Українських Адвокатів і Товариства Українських Правників у Львові у радянські часи зберігався в спеціальних фондах, які були недоступні для істориків права. Лише частково уже в пострадянський період польські та українські дослідники змогли з ними ознайомитись. Зокрема, заслуговує на увагу праця М.Петріва, яка містить систематичний покажчик змісту журналу [4].

Звернення до журналу “Життя і Право” дає змогу глибше висвітлити його засади і напрям, які виявлялися у захисті саме інтересів українського громадянства і намаганні зберегти для нього певні гарантії у судовій системі та судочинстві Польщі в міжвоєнний період.

Характерно, що в своїх публікаціях провідні автори журналу відстоювали найбільш прогресивні принципи судового права. Так відомий західноукраїнський адвокат і захисник у карних процесах, журналіст, голова проводу Української соціал-демократичної партії (1930-1934) Лев Ганкевич у статті “Чи усунути суди присяжних?” доказово полемізував з видатним польським правознавцем, суддею Найвищого Суду, секретарем Кодифікаційної Комісії в Варшаві, професором Станіславом Раппапортом, який схилявся до обмеження компетенції присяжних судів та їх ліквідації [5, с.25].

Свою позицію С.Раппапорт обґрунтовував тим, що нібито в Польщі немає традиції судів присяжних, тому в них потреби немає, і в Західній Європі взагалі активізувався рух проти цих судів [5, с.25]. Він вважав, що “державний суддя” більш об’єктивний і незалежний, а незалежність присяжного судді – це тільки “віра”, тільки “ефектовна і суґґестивна отрута” [5, 28]. У відповідь на це Л.Ганкевич доводив, що суди присяжних – це здобуток розвитку демократичної думки, а їх не терпить диктатура і головна ідея цієї інституції полягає в тому, що “судять не на основі мертвої букви закону, а на основі своєї совісті” [5, с.25]. Л.Ганкевич нагадує, що вже упродовж тривалого часу суди присяжних існували в Галичині, Шлеську; лавничі суди – в Познанщині. Вони характеризувалися надзвичайною людяністю, і свого часу відіграли велику роль у захисті польських демократів і прогресивних студентів від розправ царського уряду Росії [5, с.25, 26]. Полемізуючи, Л.Ганкевич стверджував, що навіть у державі, де є сучасне законодавство, особливо в справах політичних з ідейних міркувань “треба дати якнайширше поле громадянській совісті”, а для Польської Республіки, де ще існують закони Романових, Гогенцолєрів і Габсбургів треба “в душі сервілістичного громадянина цісарської австрійської імперії створити нову душу вільного республіканця”, тому суди присяжних потрібні “як подув свіжого повітря” [5, с.26, 27]. Дещо дивною для Л.Ганкевича видається позиція ще одного польського доктора Гупки, який, посилаючись на опір та саботажі польській владі в східних воєводствах, волів, щоб у польському карному кодексі була стаття, яка б дозволяла тілесне покарання [5, с.28]. Говорячи про це, як про “страшне середньовіччя”, яке “пхається до XX століття”, Л.Ганкевич наводить приклад, як в одному із східних воєводств страчували через повішання сім чоловік від сьомої до другої години пополудні (шибениці зле функціонували!) і “не відозвався ні один голос …” [5, с.28].

З цих широких загальнодемократичних позицій Л.Ганкевич поставив вимоги пропорційного представництва серед присяжних судів українського населення краю та зрівняння української мови з польською у судовому процесі [5, с.29]. Він доходить висновку, що українські демократи мусять обстоювати суди присяжних “як гарантію громадянської свободи” та майбутнього національного розвитку [5, с.29].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Суди присяжних у Галичині в 1930-х роках

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок