Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Становлення української державності на далекому сході у 1917-1922 рр

Становлення української державності на далекому сході у 1917-1922 рр

Назва:
Становлення української державності на далекому сході у 1917-1922 рр
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
19,23 KB
Завантажень:
17
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.5


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Мова йде про так званий Зелений Клин, або Зелену Україну чи Нову Україну. Ця назва з’явилася у кінці XIX ст. внаслідок масового заселення українцями півдня далекосхідного регіону Російської імперії і витіснила іншу українську назву цього регіону – Закитайщина.

Землі Зеленого Клину в широкому розумінні охоплювали територію від Байкалу до Берінгового проливу, у вужчому – в гирлі Амуру і над Тихим океаном (Амурщина і Приморщина) – близько 1 млн. км2, що більше за територію України, з населенням 2,5 млн осіб, з яких понад 1 млн 200 тис. були українцями (47%) [1, с.768]. Іншою великою групою населення були козаки – забайкальські, амурські, уссурійські. Серед останніх теж немало було українців – за рахунок кубанських козаків, частину яких на початку XX ст. переселили з Кубані. Росіяни становили не більше як 5-7%, у тому числі немало старовірів та сектантів. Чимало тут було корейців та китайців.

Звідки ж взялися українці на Далекому Сході – аж за 10 тис. км від України?

Ці землі, зокрема Амурщину і Приморщину, на підставі укладених договорів (1858 і 1860 рр.) з слабим у ті часи Китаєм захопила Росія. Корінним населенням там були нечисленні групи даурів та ін. Росія колонізувала їх – солдатами, козаками, яким виділялися просторі землі для хліборобського обробітку. Поселенцям, як і селянам, які хотіли б туди переїхати, на підставі закону 1861 р. надавались всілякі пільги. До 1880 р. поселенців тут налічувалось близько 100 тис. осіб.

Губернатор Приморщини П.Унтерберген у 1882 р. домігся права безоплатного перевозу поселенців морем з Одеси. Ними були майже винятково українські селяни, яких Унтербергер вважав цінними і працьовитими хліборобами.

На 1913 рік на Далекий Схід, головно Амурщину і Приморщину, переселено близько 1 млн осіб, з них на Амурщині українці становили 60-65%, на Приморщині – 75-80% [1, с.772-773].

Незважаючи на це, як і на той факт, що відсоток росіян у Зеленому Клині був незначним (вони концентрувались в основному у містах), фактично всі найважливіші пости в місцевому державному апараті, в навчальних закладах та інших установах посідали росіяни. Вони, як, зрештою, по всій Російській імперії, не хотіли признавати в українцях окремий народ, окрему націю, що мала високу і давню культуру. Українській мові, культурі, традиціям, релігійним і побутовим обрядам та ін. доводилось з великими труднощами добиватись права на своє утвердження, особливо у містах. Навіть серед українців, які поселялись чи приїжджали у справах в міста (Благовєщенськ, Ніколаєвськ, Хабаровськ, Уссурійськ і ін.), було немало таких, які соромились розмовляти на рідній мові, особливо, якщо вони в соціальному відношенні піднялись дещо вище над своїми краянами. Російська ж бо еліта і влада запевняли всіх, що українська мова – це свого роду “сільське наріччя” російської мови. Нерідко українці з меркантильних мотивів переробляли свої прізвища на російський кшталт, додаючи до закінчення своїх прізвищ “ов” чи “ев” [2, с.17].

Перемога Лютневої революції в Росії сколихнула увесь Далекий Схід. Для українців нарешті з’явилась можливість політично захистити свої національні права. Активізували свою діяльність різні українські організації (союзи, кооперативи, товариства, політичні гуртки – “Український хлібороб”, “Просвіта”, “Студентський союз” та ін.), які виникли тут в роки війни і після неї. Вони виступили з ініціативою скликати Далекосхідний з’їзд українців, який повинен був об’єднати усіх українців краю в єдину політичну структуру з загальною програмою дій, єдиним керівним органом. Це було реалізовано.

Перший Всеукраїнський з’їзд Далекого Сходу відбувся 11(24)-14 червня 1917 р. в м.Никольсько-Уссурійську (нині – Уссурійськ) за участю 57 делегатів. Очікувалось їх значно більше, але перешкодили цьому російські власті. Як в період організації, так і в час роботи з’їзду вони, як і всі російські політики, що в цьому питанні виступили одностайно, незважаючи на усякі інші політичні незгоди між собою, у проведенні з’їзду чинили всілякі перепони. Так військове командування не відпустило на з’їзд делегатів від полонених у роки війни галичан і буковинців, адміністративні власті міст не давали згоди на проведення з’їзду, відмовлялися надати приміщення тощо. А більшовицька Владивостоцька рада робітничих і солдатських депутатів постановила взагалі розігнати з’їзд, бо він, мовляв, внесе розкол в “революційний рух” [2, с.17]. Однак солдати, які переважно були українцями, відмовились виконати більшовицьку резолюцію.

Всеукраїнський з’їзд прийняв ряд важливих рішень. Зокрема від Тимчасового уряду вимагали надати державно-національної автономії Україні в цілому і в Зеленому Клину у складі Росії створити при російському уряді окреме міністерство з українських справ та ін.

Оскільки учасники з’їзду, навчені гірким досвідом, не розраховували на “добру волю” російських властей, то було вирішено приступити до створення українських державних органів у Зеленому Клину – як центральних, так і місцевих та формування національних збройних сил.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Становлення української державності на далекому сході у 1917-1922 рр

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок