Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Організація самоуправління в Галичині за часів австрійського панування

Організація самоуправління в Галичині за часів австрійського панування

Назва:
Організація самоуправління в Галичині за часів австрійського панування
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,26 KB
Завантажень:
21
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.3


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
У сучасних умовах розбудови правової держави зростає інтерес до історії становлення та розвитку державних органів України. Зокрема, заслуговує на увагу аналіз організації самоуправління в Галичині за часів австрійського панування. Поряд з урядовими органами адміністративного управління в Галичині існували ще органи крайового та місцевого самоуправління. Антинародний принцип австрійського самоуправління полягав у розчленуванні завдань і функцій урядового управління і самоуправління.

У 1861 р. австрійський імператор Франц-Йосиф І видав “Крайовий статут і сеймову виборчу ординацію для королівства Галичини і Лодомерії з великим князівством Краківським” [9, с.120-151].

Вибори до Галицького крайового сейму, який з 1881 р. проводив свою роботу в будинку головного корпусу нинішнього Львівського національного університету ім. І.Франка, відбувалися за куріальною системою. Всі виборці поділялися залежно від їх соціально-класової належності на чотири курії, кожна з яких окремо обирала депутатів сейму строком на 6 років.

До першої курії входили великі землевласники, причому одного депутата обирали 52 поміщики (за офіційними даними 1908 р. в Галичині було 2297 поміщиків).

Друга курія складалась з представників великої торгово-промислової буржуазії, об’єднаної в трьох (Львів, Краків, Броди) торгово-промислових палатах. У всій Австрії було 29 торгово-промислових палат, діяльність яких регулювалась законом від 29 червня 1868 р. з деякими змінами, внесеними в 1901 році.

До третьої курії входили міська буржуазія великих міст, а також чиновники і представники вільних професій (адвокати, лікарі та ін.). Одного депутата обирали 2 264 виборці цієї курії.

Якщо перші три курії обирали своїх депутатів безпосередньо, то вибори в четвертій, сільській, курії були двоступеневі: на 500 так званих правиборців обирався один уповноважений, який мав право голосувати за того чи іншого кандидата в депутати. Одного депутата, по суті, обирали 8 792 виборці. Проте в силу дії майнового цензу не всі селяни входили до четвертої курії, чимало селян були позбавлені виборчого права. Помилково вважати, що сільська курія могла обирати депутатів-селян. По цій курії переважно обирали представників шляхти, рідше – сільського духовенства та інтелігенції і тільки зрідка самі селяни. Шляхта не допускала до сейму депутатів – селян. Один з поміщицьких депутатів відверто заявляв: “Знаємо, що було б не добре, а шкідливо … коли б селяни самі себе обирали. Ми цього зовсім не бажаємо” [7, с.309].

Відкрите голосування давало надзвичайно великі можливості для зловживань шляхом підкупів і терору з боку державно-адміністративного апарату. “Не хочу говорити, – вказував з трибуни сейму один з депутатів, – що в нас є майже при всіх виборах так звані урядові кандидатури, проте всі знаємо і знаєте, панове, що жандарми в тих справах мають дуже великий вплив… Що стосується їх діяння при виборах, то скажу, наприклад, що в Турці (нині Львівської області) били жандарми прикладами виборців, заводили їх до в’язниці на те тільки, щоб пізніше після виборів звільнити” [8, с.503].

На початку ХХ століття в умовах посилення боротьби за соціальне та національне визволення ставилося питання про реформу виборчого закону до Галицького сейму, його демократизацію. Воно набрало особливої гостроти після 1907 р., коли було запроваджено загальне виборче право до австрійського парламенту. Після довгих дебатів у лютому 1914 р. Галицький сейм прийняв новий виборчий закон, який запровадив “загальне” і пряме при таємному голосуванні виборче право, однак нерівне. Воно спиралось на засади представництва інтересів з поділом на шість курій. Проте у зв’язку з початком Першої світової війни призначені вибори не відбулися і новий виборчий закон до Галицького сейму не був реалізований на практиці [2ф.146, оп.4, стор.4771, арк.1-5].

Склад Галицького сейму, визначений Крайовим статутом і положенням про вибори від 26 лютого 1861 р., проіснував з незначними змінами аж до розпаду Австро-Угорської монархії у 1918 році. Число депутатів сейму було визначене в кількості 150, а під кінець існування сейму це число зросло до 161. У національному відношенні переважну більшість депутатів становили поляки. Представництво українців становило в середньому всього лише 10% депутатів.

Уся діяльність сейму була підпорядкована центральній владі. Він був частиною колоніального апарату Австро-Угорщини. Його постанови, хоч і мали характер дрібних актів, були фактично актами імперської волі і вимагали в обов’язковому порядку санкції імператора. Контроль за діяльністю сейму здійснював намісник, причому на цю посаду здебільшого призначалися великі польські магнати, які вороже ставилися до корінного українського населення краю.

Питання компетенції і порядку роботи Галицького сейму нормували крайовий статут 1861 р. і тимчасовий регламент 1865 р., які згодом частково змінювались. Головним у законодавчій діяльності сейму були дрібні господарські справи.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Організація самоуправління в Галичині за часів австрійського панування

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок