Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Історичні аспекти кримінальної відповідальності за самовільне залишення частини або місця служби

Історичні аспекти кримінальної відповідальності за самовільне залишення частини або місця служби

Назва:
Історичні аспекти кримінальної відповідальності за самовільне залишення частини або місця служби
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
20,10 KB
Завантажень:
61
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Поняття й види окремих військових злочинів, зокрема самовільного залишення служби та суміжних злочинів, уперше були визначені в першому Литовському статуті [1], прийнятому на Віленському сеймі Великого князівства Литовського в 1529 році. На початок XVI ст. військова служба переважно була повинністю феодалів, хоч її могли відбувати і представники верхівки вільного селянства. Досить часто траплялись випадки, коли для потреб земської оборони значну частину селянської верхівки переводили у розряд військовослужбовців з повним або частковим їх звільненням від селянських повинностей. Зрозуміло, що в таких випадках селяни прибували на війну зі своїм феодалом в одному “почте” і воювали під його командуванням [2, с.90-91].

Унаслідок несприятливого міжнародного становища державі треба було докласти чимало зусиль для мобілізації військових сил. У зв’язку з цим видається багато “уставів”, “ухвал” та “грамот”, проте лише з прийняттям першого Литовського статуту вдалося регламентувати порядок виконання військової повинності і створити “основний закон” держави в сфері земської оборони [2, с.93].

У вступі до статуту ставили в обов’язок землевласників за наказом з’являтися на військову службу і споряджувати встановлену кількість воїнів. Статут визначає чіткий порядок своєчасного прибуття землевласників зі своїм військом у місця зібрання ополчень. У випадку запізнення чи неприбуття на збори феодала за вказівкою князя могли позбавити помістя. Такому ж покаранню підлягав і шляхтич, який самовільно залишив військову службу.

Таке формулювання положень Статуту свідчить про те, що суб’єктами самовільного залишення військової служби та неявки чи запізнення на збори могли бути лише землевласники, шляхтичі. В Статуті не обумовлена відповідальність селян, які прибували разом з феодалами, за ухилення від військової служби. Очевидно, феодал сам встановлював міру покарання для таких осіб і законодавець не вважав за потрібне зазначати це в Статуті.

Саме Литовський Статут став джерелом 5-го розділу “Прав, за якими судиться малоросійський народ” [3] під назвою “О службе государевой воинской и о порядке воинском”, і в якому передбачено кримінальну відповідальність за різноманітні види військових злочинів [3, с.28]. “Права, за якими судиться малоросійський народ” були укладені в 1743 році Кодифікаційною комісією, до складу якої входили представники від козацтва, духовенства і представники міст.

“Права ...” розрізняють такі військові порушення: самовільне залишення військової служби без поважних причин, неявку на військову службу без поважних причин (пункт 2, арт. 11, гл. 5) і запізнення на військову службу без поважних причин (арт.12, гл. 5). Самовільне залишення та неявка на військову службу без поважних причин характеризуються з суб’єктивного боку прямим умислом (“Ухиляясь нарочно от службы”). Поважними причинами, які звільняють від відповідальності за вказані злочини і передбачені артикулом 8 цієї ж глави, є тяжка хвороба, смерть близьких, родичів, пожежа чи грабіж житла суб’єкта. Перелік цих поважних причин не є вичерпним (“да и другія правилнія причини”), у кожному конкретному випадку й інші причини можуть вважатись поважними. Покарання за вчинення даного злочину диференційоване залежно від суб’єкта: старших чинів позбавляли звань, а щодо рядових застосовували грошові та тілесні покарання.

Запізнення на військову службу без поважних причин, як і попередні склади злочинів, характеризується прямим умислом. Визначення поважних причин стаття не дає, але зі змісту можна зрозуміти, що ними є ті ж причини, що й у випадку самовільного залишення та неявки на військову службу і передбачені артикулом 8 цієї ж глави “Прав...”. Термін запізнення не є кваліфікуючою ознакою, однак впливає на призначення покарання, оскільки військовослужбовець, що запізнився на військову службу, зобов’язаний відслужити вдвічі більше, ніж становить термін запізнення. Обтяжуючою обставиною є небажання виконувати наказ про прибуття на службу (“... а найпаче за ослушаниємъ”).

Розвиток кримінальної відповідальності за самовільне залишення частини або місця служби в Російській державі починається з прийнятого 30 червня 1611р. “Приговора земского собора первого ополчения” [4, с.43-51]. Стаття 15 цього документа зобов’язує всіх, придатних до військової служби дворян та “дітей боярських”, з’являтися на військові збори [5, с.137]. Воєводами і збирачами податків у міста пропонується призначати осіб, непридатних до військової служби [4, с.47-48]. Тим самим фактично було закріплено загальний військовий обов’язок для феодалів. Стаття 13 “Приговора...” передбачає відповідальність за нез’явлення на військову службу, а також за залишення військової служби без відповідного дозволу, тобто “боярського отпуску”. Покаранням за вчинення такого злочину є конфіскація помістя. Обставиною, яка звільняє від відповідальності за нез’явлення на військову службу, є “бедность”, тобто втрата помістя або його зруйнування.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Історичні аспекти кримінальної відповідальності за самовільне залишення частини або місця служби

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок