Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Гарантія як вид забезпечення виконання зобов’язань

Гарантія як вид забезпечення виконання зобов’язань

Назва:
Гарантія як вид забезпечення виконання зобов’язань
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
15,68 KB
Завантажень:
255
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Гарантія як правова категорія має дуже давню історію і застосовувались, як свідчать літературні джерела, ще у XX ст. до нашої ери [10, с.97]. У новітній історії гарантія розглядається не лише як юридичний засіб забезпечення виконання договірного обов’язку іншої особи, а й як власна обіцянка платежу за своїм зобов’язанням, так і моральне гарантування (під “чесне слово”) особою належного виконання зобов’язання іншим суб’єктом.

На рівні закону гарантія була вперше введена Основами цивільного законодавства СРСР і союзних республік 1961 р., де у ст.35 гарантію визначають як вид забезпечення виконання зобов’язань.

У статті 178 Цивільного кодексу України подано перелік універсальних видів забезпечення виконання зобов’язань, які можуть використовуватися у всіх випадках незалежно від їхнього суб’єктного складу. Це – неустойка, застава і поручительство. Водночас відзначено і два спеціальні види – завдаток та гарантія. Завдатком можуть забезпечуватися зобов’язання між громадянами, а гарантією – між організаціями.

Стаття 196 Цивільного Кодексу України поширює на гарантії правила ст.191 та 194, які стосуються поруки. Поширення на один правовий інститут норм, які містяться в іншому правовому інституті, – відомий прийом законодавчої техніки, метою якого є економія правничого текстового матеріалу. Його використання пов’язане з наявністю спільних рис в окремих правових інститутах і є результатом утворення, так би мовити, “дочірніх” правових відгалужень, які з часом набирають самостійного статусу. За радянською правовою доктриною, гарантія і є таким дочірнім відгалуженням поруки, водночас вона розцінюється як окремий, із своїми особливостями, вид забезпечення виконання зобов’язань.

Цивільні кодекси ФРН, Швейцарії, Англії та США не містять спеціальних норм щодо договору гарантії [4, с.307].

Відповідно до чинного в Україні законодавства гарантія відрізняється від поруки такими ознаками:

 гарантія застосовується у відносинах між організаціями, тоді як щодо договору поруки такого застереження немає;

 за договором поруки відповідальність поручителя і боржника перед кредитором є, як правило, солідарною; вона може бути субсидіарною тільки тоді, коли це прямо передбачено у договорі; “відповідальність” гаранта може бути частковою або повною, проте завжди субсидіарною, тобто настає у випадку, коли боржник не має коштів для погашення заборгованості;

 поручитель, який виконав забов’язання, набуває всіх прав кредитора стосовно цього зобов’язання (ст.193 ЦК), а гарант не може за допомогою регресного позову стягнути з боржника те, що він сам сплатив кредитору.

Стаття 196 ЦК встановлює, що гарантія може застосовуватись лише у відносинах між юридичними особами і видається для забезпечення погашення заборгованості.

Практично гарантією забезпечувалися лише розрахунки за банківськими позиками, тобто грошові зобов’язання. Тепер гарантію широко використовують у сучасному обороті як засіб забезпечення платоспроможності боржника не тільки у випадку кредитних угод. Гарантії дедалі частіше використовують, укладаючи різні зовнішньоекономічні договори. Гарантом, звичайно, виступає банк. Суть гарантії залишається незмінною – на вимогу кредитора сплачувати борг. Гарант не буде виконувати умови основного договору між боржником та кредитором (ст.370 ЦК РФ говорить про незалежність банківської гарантії від основного зобов’язання) – він тільки забезпечує належне виконання принципалом його зобов’язань перед бенефіціаром (ст.369 “Забезпечення банківською гарантією зобов’язань принципала”) [3, с.145]. Ідентичні положення містяться у ст.585 та ст.584 проекту ЦК України.

Існують обмеження щодо особи гаранта. П.2 ст.24 Закону України “Про підприємства в Україні” передбачає, що державним підприємствам забороняється виступати гарантами у випадку надання суб’єктам підприємницької діяльності банківських кредитів. Постановою Президії Верховної Ради України від 16 грудня 1991 р. Національному банку України дозволено виступати гарантом кредитів, що надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу державного валютного фонду та державного майна України [14]. Згодом це положення було зафіксовано у Законі України “Про банки і банківську діяльність” [7].

З 31 березня 1993 р. гарантом кредитів, які відповідно до міжнародних договорів надаються Україні урядами іноземних держав, міжнародними фінансовими організаціями та іноземними банками, від імені держави виступає Кабінет Міністрів України [6]. Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів України розглядає питанння про доцільність надання гарантій або інших зобов’язань уряду України іноземним кредиторам для забезпечення погашення заборгованості українських юридичних осіб за договорами про надання кредитів в іноземній валюті, які надаються на умовах валютної самоокупності [11].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Гарантія як вид забезпечення виконання зобов’язань

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок