Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Конституційно-правові засади охорони національної культурної спадщини в східноєвропейських державах

Конституційно-правові засади охорони національної культурної спадщини в східноєвропейських державах

Назва:
Конституційно-правові засади охорони національної культурної спадщини в східноєвропейських державах
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,98 KB
Завантажень:
83
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
З початку і до середини 90-х років усі колишні республіки Радянського Союзу і так звані соціалістичні європейські країни (в тому числі ті, що виникни внаслідок розпаду Югославії і Чехословаччини) прийняли нові Конституції. Щоправда, в Угорщині докорінно оновлений в цей період основний закон і далі має назву Конституції 1949 року; в Латвії, де повернулися до Конституції 1922 року, яку також значно змінено законами від 27 січня 1944 року і від 5 червня 1996 року; і тільки в Естонії залишилась Конституція 1920 року без істотних змін.

Майже в усіх нових Конституціях цих країн більшою чи меншою мірою відображене питання збереження, охорони і використання національної культурної спадщини. Залишаючи за межами цієї статті все ще дискусійну проблематику визначення самого поняття культурної спадщини, як, зрештою, і поняття культури загалом, проаналізуємо основні напрями чи засоби конституційного забезпечення її охорони і використання. Їх можна поділити на кілька груп, причому в жодній з розглядуваних Конституцій не використаний повний арсенал таких засобів і немає такого одного серед них, який би використовувався скрізь.

Засоби першої групи назвемо соціально-економічними. Йдеться, зокрема, про встановлення на конституційному рівні виключної державної власності на пам’ятки національної історії та культури, найчастіше в одному ряду з надрами, водами тощо. Так ст.18 Конституції Республіки Болгарія від 13 липня 1991 року встановлює “підземні багатства (…), природні і археологічні об’єкти, визначені законом є виключною державною власністю” [1, с.60]. Аналогічний зміст ст.47 (ч.IV) Конституції Литовської Республіки від 25 жовтня 1992 року: “на праві виключної власності Литовській Республіці належать: надра землі, а також внутрішні води, ліси, парки, шляхи, об’єкти історії, археології і культури державного значення” [1, с.159].

Проте в більшості розглянутих нами країн питання власності на об’єкти культурної спадщини залишають на вирішення поточного законодавства, а в Конституціях проголошують тільки загальну відповідальність держави за її (культурної спадщини) збереження, охорону і використання – часом також разом з іншим національним надбанням, але частіше культурна спадщина виокремлюється в спеціальних статтях. Конституція Республіки Хорватія встановлює, що “море (…), повітряний простір (…), нерухомість і об’єкти, які мають особливе культурне, історичне, економічне і екологічне значення, визнані законом такими, що становлять інтерес для Республіки, перебувають під її особливим захистом” (ст.52), що “Республіка захищає національні, культурні, художні цінності як духовне національне надбання” (ст.68) [1, с.434, 437]. “Держава піклується про збереження природних багатств і культурної спадщини, а також створює умови для гармонійного розвитку цивілізації і культури Словенії” – читаємо в ст.5 Основної конституційної хартії самостійності і незалежності Республіки Словенії від 25 червня 1991 року [1, с.364]. “Держава відповідальна за збереження історико-культурної спадщини, вільний розвиток усіх національних спільностей, що проживають в Республіці”, – проголошує ст.15 проекту Конституції (Основного Закону) Республіки Білорусь [2].

Засоби другої групи полягають у конституційному проголошенні права громадянина користуватися національними культурними цінностями. Вони передбачені в більшості Конституцій посткомуністичних європейських країн. “Польська Республіка створює умови для поширення і рівного доступу до надбання культури, яка є джерелом автентичності польського народу, його існування і розвитку”, – записано в ст.6 Конституції Польської Республіки від 2 квітня 1997 року [3, с.5], а в ст.73 додається: “Кожному гарантується свобода художньої творчості, наукових досліджень і оголошення їх результатів, свобода навчання, а також свобода користування цінностями культури” [3, с.16]. “Кожний має право на участь у культурному житті і користування заходами культури, на доступ до культурних цінностей”, – зазначено у ст.44, ч.2 Конституції Російської Федерації від 12 грудня 1993 року [4, с.620]. “Кожний має право користуватися національними і загальнолюдськими культурними цінностями”, встановлює ст.54 Конституції Республіки Болгарія. У Конституції Словацької Республіки від 1 жовтня 1992 року відповідне положення формулюється так: “Право доступу до культурних багатств гарантується на умовах, встановлених законом” (ст.43) [1, с.326]. Це положення, яке містилося, очевидно, у спільній ще Чехословацькій Конституції, дослівно перенесено в ст.34 Конституції Чеської республіки від 16 грудня 1992 року [1, с.488].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Конституційно-правові засади охорони національної культурної спадщини в східноєвропейських державах

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок