Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Дипломатична діяльність М. Лозинського

Дипломатична діяльність М. Лозинського

Назва:
Дипломатична діяльність М. Лозинського
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
13,71 KB
Завантажень:
69
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Вагомим чинником утвердження суверенітету будь-якої держави є її зовнішньополітична діяльність. Різноманітні державні структури, особливо дипломатичні, покликані всіма доступними їм засобами, згідно з нормами міжнародного права, сприяти формуванню позитивного іміджу своєї держави на міжнародній арені.

24 серпня 1991 р. – день оприлюднення Акта проголошення незалежності України став новим витком державотворення української тисячолітньої історії.

Засудження злочинної системи тоталітарного режиму жодною мірою не означає повного заперечення минулого. Не можна перекреслювати конкретні людські долі, життя і практичну діяльність багатьох українських дипломатів, чиї зусилля, якщо не прямо, то опосередковано, приносили користь Україні, допомагали як ближнім, так і далеким сусідам ліпше розуміти її історію, оцінювати невичерпний потенціал.

Якщо про М.Лозинського як доктора права, науковця і педагога, публіциста та політичного діяча є певні, хоч і скупі публікації, то про його дипломатичну активність мало відомо. А проте М.Лозинський як дипломат проявив себе великим професіоналом. Висвітлення саме цієї діяльності допоможе глибше розкрити ще одну сторону його всебічного таланту.

М.Лозинський був причетний до важливих зовнішньополітичних акцій України, до значних міжнародних подій початку ХХ ст.

Сучасник М.Лозинського І.Кедрин дав йому характеристику: “Людина з високою освітою, публіцист, політик, колишній член Державного Секретаріату ЗУНР, опісля член її делегації на Мирову конференцію у Парижі, був першорядним знавцем тодішніх історичних подій і одним із нечисленних знавців різних закулісних махінацій” [1, с.7].

Дипломатична діяльність М.Лозинського пов’язана з подіями 1 листопада 1918 року – початком визвольних змагань українського народу.

У ніч на 3 листопада 1918 р. М.Лозинський та Л.Ганкевич за дорученням Президії Української Національної ради, а згодом Ради Державних Секретарів вели переговори з поляками про умови перемир’я. Вже 20 листопада М.Лозинський накреслив загальні чергові умови перемир’я, в яких виступив проти створення запропонованої поляками польсько-української комісії керування Східною Галичиною ще до рішення Мирної Конференції в Парижі.

15 грудня 1918 р. М.Лозинський як керівник делегації Української Національної Ради для проведення переговорів з Польським Комітетом Народовим м. Львова подав Й.Пілсудському “Представлення д-ра М.Лозинського…”

25 лютого 1919 р. до Львова прибула делегація Державного Секретаріату ЗОУНР для чергових переговорів з поляками про перемир’я. У складі делегації були: М.Лозинський, державний секретар судових справ О.Бурчанський, д-р С.Витвицький, д-р В.Охримович та ін. 27 лютого 1919 р. разом з комісією Бертеломі М.Лозинський прибув до Ходорова, де зустрічається з головним отаманом Петлюрою, президентом Української Національної ради Є.Петрушевичем і президентом Державного Секретаріату Голубовичем. Описуючи хід даної конференції, М.Лозинський критикує С.Петлюру, який був готовий поступитися полякам Східною Галичиною, щоб досягти миру з Польщею і визнання Антанти.

Діяльність М.Лозинського була належно оцінена і 10 березня 1919 р. на засіданні Виділу Української Національної Ради його призначили товаришем (заступником) державного секретаря закордонних справ ЗОУНР та доручили керівництво секретарством, оскільки державний секретар закордонних справ В.панейко перебував на Паризькій Мирній Конференції як заступник голови делегації УНР [3, с.32].

19 березня 1919 р. український уряд ЗУНР отримав радіограму від Найвищої Ради Мирної Конференції в Парижі, в якій зазначалося, щоб обидві сторони припинили воєнні дії і приступили до чергових переговорів. Проте поляки приступили до переговорів лише 27 березня. Українську сторону на переговорах представляли: генерал Дембачев, майор Долежаль, підполковник Фідлер, поручик і політичний делегат М.Лозинський.

Закінчилися переговори в м.Хирові безрезультатно, і війна тривала.

17 квітня 1919 р. М.Лозинського як голову Надзвичайної делегації ЗОУНР відрядили до Парижа разом з Д.Вітовським та О.Кульчицьким у складі делегації УНР (з В.Панейко та С.Томашівським) для вирішення питання припинення поляками воєнних дій та врегулювання територіальних суперечок. Однак, як свідчать події, ні Антанта, ні більшовики не були зацікавлені в державній самостійності України і не мали наміру перетворювати в життя ці сподівання народу. Крім того, не сприяла і конфліктна ситуація галицьких депутатів. І.Кедрин-Рудницький писав: “Здається, що через політичне русофільство й переконання В.Панейка, що Галичина може визволитися від Польщі виключно тільки в оперті на Росію, розсварилися три головні західно-українські делегати на Мировій конференції у Парижі: В.Панейко, М.Лозинський і С.Томашівський. Так, бодай, чув я, що Панейко теоретизував на тему орієнтації на Москву, Лозинський – на ближче неозначений Київ, Томашівський – на порозуміння з Варшавою” [2, с.114].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Дипломатична діяльність М. Лозинського

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок