Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Розірвання шлюбу за національним правом

Розірвання шлюбу за національним правом

Назва:
Розірвання шлюбу за національним правом
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
7,09 KB
Завантажень:
68
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
У багатьох державах існує принцип свободи розлучення. Однак у тих, де на формування права вплинула католицька церква, розірвання шлюбу заборонене. Так, Конституція Ірландії забороняє приймати законодавство, яким дозволялося б розлучення. Воно не передбачене сімейним законодавством Аргентини, Колумбії. Порівняно недавно можливість розір-вання шлюбу було надано в Італії (1970 p.), Португалії (1976 p.), Іспанії (1981 p.).

Розірвання шлюбу означає припинення статусу, що був утворений шлюбом: сторони можуть брати в новий шлюб; вони отримують право вибору самостійного місця проживання;

жінка може обрати дошлюбне прізвище. Відбувається ліквідація правового режиму майна, встановленого шлюбом. Особа, яка потребує матеріальної допомоги та на користь якої винесено відповідне рішення суду, має право на отримання такої допомоги. Окремим правовим системам відомі ще й нетрадиційні наслідки розірвання шлюбу, скажімо, відшкодування матеріальної чи моральної шкоди на підставі деліктної відповідальності (ст. 234 Цивільного кодексу Франції).

Правові системи, які допускають розірвання шлюбу, можна поділити на дві групи залежно від вирішення ними питання рівності чоловіка й дружини щодо ініціативи розірвання шлюбу. Так, в одних державах обоє з подружжя знаходяться в рівному становищі (більшість держав "сім'ї континентального права", в т. ч. й Україна), в інших — чоловік перебуває в привілейованому положенні (зокрема держави із санкціонованою мусульманською релігією — Алжир, Йорданія, Сирія).

Розірвання шлюбу є одним із способів його припинення (поряд зі смертю одного з подружжя та оголошення його померлим). Тривалий час розлучення трактувалось як санкція за винну поведінку одного з подружжя (приміром, у статтях 229—232 Цивільного кодексу Франції до 1975 p.). Одначе з прийняттям нових законів про розлучення (у Великобританії, Франції, ФРН, деяких штатах США) розірвання шлюбу вважається наслідком розпаду шлюбу й сім'ї.

Часте застосування розлучення у правових системах викликало детальну регламентацію підстав для цього.

Підставою для розлучення, передбаченою у багатьох державах, є воля одного чи обох із подружжя. Так, у Швеції розлучення проводиться за наявності односторонньої заяви після 6 місяців — терміну, необхідного для зваження потреби в розлученні. Цей строк надається лише в тих випадках, коли у подружжя від шлюбу є неповнолітні діти (віком до 16 років). Але вказаний термін не застосовується навіть за наявності неповнолітніх дітей, якщо протягом двох років подружжя проживало окремо.

Фактичний розпад шлюбу є підставою для його розірвання у більшості держав. Часто його називають "непоправним" розпадом (ФРН, Великобританія, 11 штатів США, Австралія). До того ж в окремих державах це єдина підстава розірвання шлюбу. Свідченням розпаду шлюбу в правових системах можуть бути: тривале роздільне проживання подружжя; вагомі розбіжності в поглядах на життя між подружжям; зрада одного з них, після чого сумісне життя для іншої особи стає неможливим; жорстока поведінка одного з подружжя; зловживання алкоголем; залишення одним із подружжя сім'ї на тривалий час. Наприклад, у ФРН шлюб вважається таким, що розпався, якщо подружжя живе окремо протягом трьох років. Якщо ж обоє з подружжя дають згоду на розлучення, то шлюб вважається таким, що розпався, коли подружжя проживало окремо протягом 1 року (статті 1565, 1566 Цивільного зводу Німеччини).

У Франції, крім розпаду сім'ї, шлюб може бути розірваний також унаслідок припинення спільного життя: коли сторони не проживають спільно протягом останніх 6 років або коли один із подружжя протягом цього часу є психічно хворим і відновлення сімейного життя малоймовірне (статті 237—241 Цивільного кодексу Франції).

У державах "сім'ї загального права" підставами розірвання шлюбу вважаються: подружня зрада; залишення одного з подружжя на певний строк; жорстоке поводження чи аморальність; алкоголізм; душевна хвороба; тюремне ув'язнення на певний термін тощо. Особливістю англійської правової системи стосовно розірвання шлюбу є те, що заява про розлучення не може бути подана, якщо з моменту укладення шлюбу не минуло 3 років. Тільки у випадках, коли вимога про розлучення грунтується на виключній жорстокості та аморальності відповідача, суд може прийняти до розгляду позов про розлучення і до спливу трирічного терміну.

Спеціальним випадком розірвання шлюбу у Великобританії є винесення рішення про це з огляду на презумпцію смерті одного з подружжя. Як зазначалося, англійському праву невідомий інститут оголошення особи померлою, безвісно відсутньою. Проте кожна особа, яка проживає у Великобританії, перебуває у шлюбі та має вагомі підстави вважати одне з подружжя померлим, може звернутися до суду з позовом про визнання смерті цього подружжя й розірвання шлюбу. Презумпція смерті відсутнього подружжя діє доти, доки не доведено інше, якщо минуло не менше 7 років від початку відсутності подружжя та якщо заявник не має підстав вважати його живим.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Розірвання шлюбу за національним правом

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок