Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Права української мови у кримінальному судочинстві другої речі посполитої 1918-1939 рр.

Права української мови у кримінальному судочинстві другої речі посполитої 1918-1939 рр.

Назва:
Права української мови у кримінальному судочинстві другої речі посполитої 1918-1939 рр.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,08 KB
Завантажень:
68
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Реферат на тему:
Права української мови у кримінальному судочинстві другої речі посполитої 1918-1939 рр.


Беззаперечною є істина, що мова є засобом порозуміння між людьми. Правовий статус мови у державі значною мірою свідчить про рівень національної самосвідомості народу, про ступінь розвитку культури, політичну згуртованість. Право нації на використання рідної мови у повсякденному житті є природним правом, проте це зовсім не означає, що це право завжди і всюди всім суспільством держави сприймається однаково. Не одне покоління українців виборювало це право у жорстокій і кривавій боротьбі зі своїми поневолювачами. Тому в історичні епохи загострення боротьби за права рідної мови також свідчив про рівень консолідації нації. Як влучно зазначив відомий державний і політичний діяч ЗУНР адвокат Кость Левицький, право рідної мови "це перше право людини, народу і нації, що бореться за свої права. Воно виховує своє громадянство на членів новочасної нації, що мусить мати глибоке і непорушне відчуття свого етнічного походження, значить права: рідної мови, бо ж цим знанням воно презентує свій характер національного існування і самосвідомости, чести й поваги. І чим більше сама нація поважає свою мову у живому слові й письмі, тим більше поваги і респекту здобуває вона у других націй, сусідських держав і чужих" [6, c. ].
Історія боротьби українського народу за права національної мови на землях Східної Галичини бере свій початок головно з кінця ХІХ ст., з часу, коли в українському суспільстві розпочався процес духовного національного відродження.
Австро-Угорська монархія попри те, що була окупантом на землях Східної Галичини, давала широкі можливості народам своєї імперії для розвитку національних культур та рідних мов.
Конституція Австро-Угорщини від 21 грудня 1867 року в ст. записала: "Всі народи держави рівноправні й кожен народ має непорушне право берегти й розвивати свою національність і мову. Держава признає рівноправність усіх вживаних у краї мов у школі, уряді та приватному житті.
В краях, де живе кілька народів, мають бути прилюдні установи, навчання так уладжені, щоби кожний з тих народів одержав потрібні засоби для науки в своїй мові без силування до вивчення другої краєвої мови" [цит. за 1, c. ].
У всіх судових і прокурорських органах українці могли вільно користуватися в усіх випадках як усно, так і письмово українською мовою. Всі слідчі, прокурорські і судові допити українців проводили українською мовою. Законодавство Австрії, надаючи право користування українською мовою, виходило не з національної належності особи, а з факту, що українська мова була рідною мовою особи.
Важливо також наголосити про досить високу гарантію дотримання права в Австро-Угорщині на національну мову. Коли Галицьке намісництво, листуючись з своїми мешканцями вжило латинського алфавіту, то, за скаргою українців, Державний Трибунал у Відні 25 квітня 1882 року водночас висловився, що дії намісництва грубо порушують ст. Конституції від 21 грудня 1867 року [1, c. ].
На превеликий жаль, українці Східної Галичини, на противагу полякам, не спромоглися скористатися широкими можливостями для розвитку національної мови та культури.
Відроджена у 1918 р. Друга Річ Посполита Польська, на відміну від Австро-Угорської імперії, виявляла свій окупаційний та шовіністичний характер влади і в тому, що стосувалося мовного законодавства.
Польське законодавство, яке регулювало право національних меншин на вживання рідної мови, умовно можна поділити на міжнородно-правові норми і суто внутрішні законодавчі акти.
Вже у так званому "Трактаті про охорону національних меншин" від 28 червня 1919 року, підписаного у Версалі між Польщею і державами Антанти, польська держава брала на себе низку зобов’язань щодо національних меншин.
Зокрема, вона давала обіцянку, що жодний закон, розпорядження польської влади не буде суперечити правовим нормам цього трактату.
Стаття вимагала від Польщі, аби всі мешканці держави незалежно від раси, мови або релігії, були рівні перед законом і мали право користуватися всіма цивільними і політичними правами, у тому числі доступу до професій і посад.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Права української мови у кримінальному судочинстві другої речі посполитої 1918-1939 рр.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок