Головна Головна -> Реферати українською -> Право -> Договори київських князів з візантійськими імператорами в Х ст.: проблеми кримінально-правового регулювання

Договори київських князів з візантійськими імператорами в Х ст.: проблеми кримінально-правового регулювання

Назва:
Договори київських князів з візантійськими імператорами в Х ст.: проблеми кримінально-правового регулювання
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
6,15 KB
Завантажень:
116
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Реферат на тему:
Договори київських князів з візантійськими імператорами в Х ст.: проблеми кримінально-правового регулювання


Численні літописи свідчать, що київські князі неодноразово ходили у військові походи на Візантію. В історичних джерелах немає вичерпних відомостей щодо кількості цих походів та їх наслідків. Проте достовірно відомо, що успішні походи київських князів неодноразово завершувалися укладенням договорів з візантійськими імператорами [1, c.37-49]. В літописах збереглися відомості про договори, укладені київськими князями Олегом, Ігорем, Святославом у 907, 911, 944 і 971 роках. Зауважимо, що договір 907 року відображений літописцем не в оригіналі, а в переказі [2, c.101]. В науці права не виникає сумніву, що ці договори є винятковими за важливістю пам’ятками права, які свідчать про неабияку роль Київської Русі в міжнародних відносинах того часу, про економічні, політичні і культурні зв’язки Русі з Візантією. Поряд з цим вони є цінними джерелами для вивчення соціально-економічних відносин і розвитку права Київської Русі [3, c.3]. Беззаперечно, ці договори є історично першими пам’ятками права, що до нас дійшли. Вони є також міжнародно-правовими актами, в яких відображені норми візантійського та давньоруського права [4, c.55].
Посилаючись на літописні джерела, Д.Я.Самоквасов стверджує, що договір київського князя Олега з візантійськими Імператорами Левом, Олександром та Констянтином у 907 році був попереднім, словесним, і визначав тільки фінансові зобов’язання Візантії щодо Русі та умови торгових відносин. У наступні роки сторони виробили норми процесуального, кримінального і цивільного права, які знайшли письмовий вираз у договорі від 2 вересня 911 року [5, c.10-11].
Кримінально-правовий характер, у широкому розумінні цього слова, властивий для восьми статей договору 911 року: 2, 3, 4, 5, 6, 7, 14, 15. Із змісту ст.2 випливає, що сторони негативно ставились до інституту кривавої помсти і самоуправства, віддаючи перевагу офіційному судочинству над злочинцем. Потерпілі від злочинів повинні були звертатись зі скаргами до органів суспільної влади [6, c.65]. Злочин у договорах названо “проказою”, “гріхом”, а покарання – “помстою”, “стратою”, “епітимією”. Особу, вина якої у вчиненні злочину була доведена і яка підлягала покаранню, називали “тать”, “злодій”. Відповідно до ст.3 договору, звинувачення повинно базуватись на публічно поданих доказах. Найважливішим доказом вини вважався факт затримання особи на місці вчинення злочину. В інших випадках звинувачений міг заперечувати причетність його до вчинення конкретного злочину, даючи клятву (присягу). Якщо у процесі розслідування встановлювали, що присяга була фальшивою, то винний підлягав покаранню, яке відповідало характерові злочину.
Щодо вбивства, згідно із ст.4 договору, допускалась дія принципу таліону: “якщо хто-небудь вб’є (кого-небудь) – русич християнина або християнин русича – хай помре на місці вчинення злочину” [7, c.149]. Така норма договору допускала можливість застосування своєрідного викупу у випадку, коли вбивця втікав від суду. Родичі вбитого набували права на належне йому майно, за винятком того майна, яке належало дружині вбивці за звичаєм. Коли вбивця не мав майна, то його переслідування тривало аж доки він не був спійманий і страчений. Застереження щодо майна дружини вбивці свідчить, що одним із принципів кримінальної відповідальності за договором був принцип особистої відповідальності.
Як зазначає І.Д.Бєляєв, можливість того, що майно винного у вбивстві віддавали на користь родичів убитого, є першим кроком до введення викупу за вбивство. Відомо, що викуп у повному розумінні цього слова широко застосовувався, наприклад, у скандинавських та слов’янських народів, у готів. Згідно з встановленим порядком, убивця міг вести переговори з приводу викупу через своїх родичів лише після того, як він упродовж 40 днів після вбивства переховувався у пустелі, дикому лісі. Якщо родичі покійного відмовлялися від викупу, то вдруге такі переговори можна було проводити лише рік по тому.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Договори київських князів з візантійськими імператорами в Х ст.: проблеми кримінально-правового регулювання

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок