Головна Головна -> Реферати українською -> Психологія -> Канонічні форми психічного та психічних феноменів.

Канонічні форми психічного та психічних феноменів.

Назва:
Канонічні форми психічного та психічних феноменів.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
29,97 KB
Завантажень:
243
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 
РЕФЕРАТ
на тему:
Канонічні форми психічного та психічних феноменів.


Характерологічний канон. Оскільки характер є своєрідною однобічністю людини, він має бути подоланий, відтак людина у своєму життєвому каноні залишається "без характеру". Мстивість, улес-ливість, самовідданість, закохуваність, підступність та інші негативні й позитивні риси є характерною однобічністю людини, але разом із тим її своєрідністю, виявленням індивідуального. Мальдівський характер — це разюча однобічність людини, чим вона відрізняється від інших. Гегель про-тиставляв цим однобічностям шекспірівські характери, а також гомерівські. Поглиблення характеру є поглибленням однобічності, непримиренності до інших характерів. Звідси драматизм існування людини, загроза цьому існуванню як такому.
Відсутність характеру — безхарактерність — є прямою протилежністю характерологічної однобічності. Це — чехівська "Душечка", яка моделює характери своїх чоловіків, а свого власного не має. Разом із тим це не ха-рактерологічна порожнеча, а можливість бути усім. Це певна пластичність у відносинах з іншими людьми.
Бути в іншому, бути іншим як здатність перенесення в іншу істоту — ве-лика здатність: здатність розуміти іншого, співпереживати йому, а також (а це, мабуть, головне) — здатність відданості йому. Мова має йти про те, щоб у цьому ''бутті для іншого" утримати свою індивідуальність, творчу неповторність як єдино можливу базу глибокого спілкування з іншим.
Характер переходить у творчу індивідуальність. А вона, будучи в усьому, має можливість залишатися самою собою. Це начебто повернення до певної характерологічної обмеженості, але остання знімається за певних умов. Таким є характер гомерівського Ахілла. Він переноситься в усе, але залишається самим собою. Він є особистістю. Саме вона, а не характер, ут-римує свою неповторну індивідуальність і при цьому має здатність пе-ревтілюватися в іншу.
Бути в іншому — означає бути у своїй глибині, адже саме через неї мож-на досягти суттєвої комунікації з іншим. Люди відрізняються поверховим; коли вони осягають свою буттєву глибину, то знаходять спільну мову. Ця єдність глибини і спільної мови, єдність екзистенціально-неповторного і будь-якого спілкування є ґрунтом долання характерологічної однобічності, коли людина стає особистістю, тобто, будучи в усьому, залишається са-мою собою. Люди відрізняються поведінкою, вони ворогують, адже не ба-чать спільної екзистенціальної основи, її осягненням є характерологічний канон.
Мова має йти про те, щоб довести кожну психічну функцію, здатність до канону — тобто до повноти її вираження. Пошук повноти переповнює Фауста. Тому "фаустівська душа" є душею канонічною. Це разом із тим: повнота феноменологічного розгляду. Відтак гегелівська феноменологія має бути першою в історії становлення канонічної психології.
Життєвий шлях людини, доведений до поняття ортобіозу, є та-кож відповідним каноном. І.Мечніков говорить про таке досягнення люди-ною повноти, вичерпаності існування, коли у неї виникає природна по-треба небуття. І цим ніби знімається трагедійність людського існування. Незавершеність буття викликає трагедію смерті, і ця проблема стає кри-тичною для філософського міркування. Мечніков зауважує, що десь у 80 років людина відчуває природний потяг до небуття. Але яка причина цього? Що саме вичерпується? Насправді, зникає сама потреба буття і саме тому буття за своїм змістом переходить у небуття. Так зникає навіть сама ідея смерті.
Ідея завершеності буття досягається в окремих актах діяльності. Це є головним екзистенціальним мотивом творчості. Цей мотив надто супереч-ливий: в акті творчості досягається окреме завершення, а не цілковите, то-му відбувається перехід до наступних актів творчості. Це переконливо довів Бергсон: конечна форма не може вмістити в себе безконечний зміст. Форма може бути в дереві, камені, металі, слові тощо, а зміст, який вони мають втілити, — це духовність, що не вміщується безпосередньо в тілесному. Так виступає основа переходу від одного творчого способу до наступного і по-стає, таким чином, творча діяльність, які переривається разом з перериван-ням життя.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 



Реферат на тему: Канонічні форми психічного та психічних феноменів.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок