Головна Головна -> Реферати українською -> Психологія -> Вчинок у феноменологічній традиції

Вчинок у феноменологічній традиції

Назва:
Вчинок у феноменологічній традиції
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
17,87 KB
Завантажень:
18
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 
Вчинок у феноменологічній традиції
План
1. Людина — це та, що обирає себе.
2. Людина у феноменологічній традиції самопізнання і самотворення.

Людина — це та, що обирає себе.
Вчинок як феномен людського буття може розглядатися психологією у річищі різноманітних пізнавальних систем, філософських течій, наукових традицій і теоретико-методологічних напрямів, а отже, з різних гносеологічних позицій і на різних онтологічних "глибинах", що приховують в собі його сутнісну природу.
Ближче до "поверхні" вчинок феноменологічно тотожний тому, що називається об'єктивною поведінкою, зовнішнім проявом, реакцією на подразник і т. д. Такого роду "вчинок" знаходить свого дослідника та інтерпретатора в "таборі" ортодоксального біхевіоризму, рефлексології, реактології тощо. Адже для останніх достатньо встановити кореляцію між "стимулом" і "реакцією", щоб гонорово втішитися фактом об'єктивного пізнання людського в людині.
Психологія, що визнає внутрішню детермінацію вчинкової активності, самопричинність у виникненні психічних, душевних і духовних феноменів, "спонтанний" характер психічного життя і розвитку психіки як саморуху, спростовуючи звинувачення в "суб'єктивізмі", "небезсторонності", "упередженості", наважується залишити "поверхню" і якнайглибше занурюватись у глибини людського єства — аж до першоджерел і витоків буттєвості. Для такої психології феномен учинку набуває значення способу існування людини, способу самовиявлення і ствердження в найсуттєвішому.
"Завдяки чому людина взагалі бачить те численне, що вона бачить?", — запитує себе М.Гайдеггер. Що ж є в конкретній, "емпіричній" людині, в її власній природі такого, завдяки чому вона стає здатною вчиняти, не може не виявляти себе у вчинковій творчості? Звідки, з яких джерел виникає і живиться те, що ми називаємо сенсом життя? Чи сама людина несе в собі реальну можливість учинку, чи вона лише виконавець чужої волі, просто засіб у грі зовнішніх і чужих для неї сил, експериментальний майданчик для інопланетян чи форма інобуття трансцендентального?
Психологія, яка включає у свій предмет проблему джерел і рушійних сил розвитку людської психіки й особистості, душевного й духовного в людині, проблему способу й сенсу її існування у світі, її буття, має самовизначитися стосовно внутрішньої природи вчинковості, правильно зорієнтуватися у своєму русі до істини між Сціллою ідеалізму і Харібдою матеріалізму, між суб'єктивним і об'єктивним, раціональним та ірраціональним, між пояснювальним і описово-констатуючим, між наукою і фантастикою тощо.
Які ж "небезпеки" й труднощі чекають на того, хто наважиться зануритись в онтологічні глибини вчинковості?
Так, з одного боку, допитливий розум не може не зачарувати досконала й закінчена діалектика пізнання Абсолютною ідеєю через людське існування себе самої. З іншого — можна зрозуміти й тих, кого приваблює можливість, твердо стоячи ногами (а не головою) на землі, відшукати сутність людини в сукупності всіх суспільних відносин.
Проте і першу (Гегеля), і другу (Маркса) філософські системи, які вважаються кардинально протилежними, поєднує ставлення до людини як до істоти, що іззовні отримує свою сутність, для якої бути вільною означає визнати необхідність існуючого становища, прийняти детермінованість своєї конкретно-історичної долі як закон, що оскарженню не підлягає.
Вчинок як акт творчого душевно-духовного волевиявлення самої людини за таких умов не є можливим. Вступаючи в дискусію з Гегелем, С.К'єркегор уперше гостро й чітко ставить проблему фундаментального вибору людиною самої себе, свого власного життєвого шляху і шляху свого розвитку як особистості, своєї моральної самосвідомості. Він вважав, що тільки право вибору надає людині можливість зробити своє життя справді прекрасним, врятувати себе і свою душу, знайти мир і спокій.
1 справді, тільки той, хто має право на вибір, може вважатися суб'єктом учинку, його автором, а не лише виконавцем. А для цього феномен учинку повинен мати своє "сутнісне представництво" в самій конкретній людині, в способі її буття.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 



Реферат на тему: Вчинок у феноменологічній традиції

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок