Головна Головна -> Реферати українською -> Психологія -> Внутрішня та зовнішня детермінованість психічного.

Внутрішня та зовнішня детермінованість психічного.

Назва:
Внутрішня та зовнішня детермінованість психічного.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
15,06 KB
Завантажень:
74
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 
Внутрішня та зовнішня детермінованість психічного.
План
1. Психологічна проблема свободи волі.
2. Свідоме та неусвідомлене в людській психіці.
3. Психічне як частина й ціле, "стан і процес".
4. Сенс людського життя як психологічна проблема.

Питання про свободу психічних феноменів є багатоаспектним. Воно може тлумачитися по-різному залежно від позиції, з якої його розглядають.
Розглянемо філософське та психологічне тлумачення зазначеного питання. Як відомо, більшість фізичних явищ зумовлюються дією певних причин. Але ці причини з'являються внаслідок дії інших причин, які в свою чергу породжуються ще одними причинами, й так до нескінченності. Розмірковуючи подібним чином, ми доходимо висновку про Першопричину, як би її хто не уявляв (як Бога, Фатум, Першоматерію, Субстанцію, Природу та ін.). Якщо стверджувати, що всі явища та процеси в Космосі перебувають у залежності від Першопричини, то й вчинки людей визначаються нею.
Так, наприклад, на думку давньогрецьких мислителів, діяльність людей підкоряється фатуму. Доля, необхідність панує над людською волею. За повної підпорядкованості людини зовнішнім силам чи може вона відповідати за свої дії? На це запитання античний поет Піндар відповідає так: незважаючи на те, що Доля визначає людські дії, все ж відповідати за результати діяльності має людина. Суперечність такого тлумачення проблеми очевидна: причиною дії є Доля, а відповідати за вчинене має виконавець наміченого — людина. Справедливість вимагає, щоб відповідальність була покладена на дійсного суб'єкта діяльності — фатум, що є Першопричиною всього сущого. Адже людина є лише її маріонеткою. Але так вважати можна лише за умови абсолютизації фатуму, Долі, коли людина усвідомлює те, що поза накресленням фатуму нічого не відбувається, що Доля наперед визначає діяння людини. Стоїки стверджували: fata volentem ducunt, nolentem trahunt (якщо людина бажає діяти так, як про це написано в книзі Долі, то Доля скеровує її діяльність, якщо ж вона побажає йти наперекір Долі, то вона силоміць утягне її в необхідне русло).
Струнка й чітка система, що будується за допомогою закону загальної причинності, звичайно, імпонувала світоглядові давньогрецьких мислителів. Проте як діяти, коли ні Долю, ні Богів до правової відповідальності не притягнеш? Шукаючи відповідь на це запитання, мислителі були змушені обгрунтувати можливість вільної волі людини, за якої виправданою є відповідальність людини. Для цього необхідно було довести, що закон причинності не має абсолютного значення. За таких умов людину можна вважати суб'єктом власних учинків.
Спробу "розірвати" коло загальної причинності здійснив Епікур. Він будував свою філософську систему на грунті атомістичної теорії, згідно з якою все суще складається з атомів. Демокріт, який уперше запропонував цю теорію, вважав, що рух та зчеплення атомів відбуваються завдяки необхідності, фатуму. Але Епікур вважав необхідним визнати наявність випадку в світовому порядку. Він підкреслив, що атоми нічого не створили б, якби рухались одноманітно. Але один з атомів випадково зійшов зі свого маршруту, і завдяки цьому відбулася загальна пертурбація, яка й зумовила створення світу. Проте якщо у світі існує випадковість, то необхідність не є абсолютною. Людина, завдяки випадку, може не підкорятися необхідності. Подібно до описаного атома вона може ухилитися від необхідності рухатися наперед накресленим для неї шляхом. Тобто визнання випадку або виходу за нескінченне коло причинності дало змогу Епікуру говорити про свободу психічних феноменів.
Боротьба філософських та світоглядних систем навколо проблеми свободи волі, яку ми показали на прикладі "діалогу" давньогрецьких мислителів, характерна для розвитку всієї людської цивілізації. Пізніше були розроблені значно глибші концепції, але всі вони так чи інакше визначали ступінь підпорядкованості людської волі зовнішній причинності. Отже, проблема свободи психічних феноменів у філософському розумінні є проблемою "свободи" людини від абсолютного закону причинності.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 



Реферат на тему: Внутрішня та зовнішня детермінованість психічного.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок