Головна Головна -> Реферати українською -> Психологія -> Культурно-історична функція післядії у психології.

Культурно-історична функція післядії у психології.

Назва:
Культурно-історична функція післядії у психології.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
6,19 KB
Завантажень:
358
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Культурно-історична функція післядії у психології.
З усіх спроб людини розкрити таємницю своєї душі виділяються дві основні. Психіка тлумачиться як засіб пристосування організму до середовища, а термін адаптація надає науковості таким тлумаченням. Проте ця позитивістська психологія нехтує духовним смислом людського існування, іманентним, самодостатнім характером психіки, бачить лише службову роль психіки, не торкаючись її творчих інтенцій, неповторної суті існування духу. Можна у зв'язку з цим говорити про психологію сціентистську й гуманістичну — два головні спрямування в історії даної дисципліни.
Сціентистська психологія показує психіку як засіб для досягнення мети, котра належить іншому суб'єкту. Гуманістична психологія наполягає на тлумаченні психіки як такої, що має мету в собі самій. Засіб і мета є першими вихідними поняттями вчинкової дії. Психіка, витлумачена як засіб, виступає у своєму адаптивному вбранні, а як мета — у творчому, що насамперед виражається в самопокладанні (самопізнанні та самостворенні).
Відношення мети й засобу формують стратегію поведінки. Людина, беручи себе як засіб, стає на шлях резигнації власних потягів, у результаті чого породжується резигнативний тип поведінки, який загалом був розкритий у фроммівських пошуках учинкових механізмів авторитарності. Людина, беручи себе як мету, виявляє творчу активність (поки що обійдемо питання про те, який зміст цієї творчості). У будь-якому випадку творчість є гуманним засобом підкорити іншу людину. Тут постає й питання про сприйняття творчого предмета, його інтерпретацію, в чому людина, що сприймає, виявляє свою індивідуальність.
Стратегія поведінки тепер виступає у своєму власному змісті. І його визначено ще в стародавні часи. Арістотель вважав таким змістом рослинні, тваринні та духовні акти. Л.С.Виготський спробував поєднати в культурно-історичній психології ці рівні поведінки.
В іншому аспекті ці проблеми розглядаються в дусі психології життєвого й творчого шляху людини. Тут охоплюються всі суперечності її життя та діяльності — від народження до смерті, від усвідомлення творчого поклику до продуктивності в період акме й вичерпай ості творчих можливостей, тобто психологія набуває чітких феноменологічних рис і розглядає людську психіку в її змістовому становленні.
Подібну ідею було винайдено ще в Стародавні віки. Філон Олександрійський, Щцерон, Отці Церкви у своїх "Сповідях" вже вирішують проблеми феноменологічної психології. Арабські психологи (Ібн fy-фейль та ін.), Дж.Кардано у творі "Про власне життя" показують рух людського духу від простих його форм (буденне життя) до осягнення свого місця у світі, смислу буття, уваги до високих переживань.
Нині психологія звертається до найвищих феноменологічних рівнів людського існування. Від ідеї смислу в логотерапії до ідеї смислу, який стосується найвищих станів буття (переживання) — екстатичного піднесення з набуттям "фаворського світла" тощо. Сучасна психологія широко використовує старовинні ідеї щодо шляхів підняття до найвищих станів (чань-буддизм тощо).
Отже, людина повертається до самої себе, до найсокровенніших станів свого буття і таким чином завершує повноту феноменологічних виявів. Психологія стає у своєму безпосередньому значенні феноменологічною, сповненою соціального та індивідуального змісту.
Психології доводиться прощатися зі своїм схоластичним формалізмом. Вона має взяти до своєї галузі знання зміст усього того, що робила людина й що вона зробила своїм. Це — справжня культурно-історична психологія, адже вона набуває культурно-історичного змісту, а також змісту свого індивідуального розвитку. Всі названі проблеми вміщуються в межах вчинкової дії. Далі йде післядія, й вона відкриває перед дослідником нову галузь людського духу. Дію завершено, але вчинок ще не завершується.
Людина у вчинковій дії підняла до драматизму буття всі скарби свого духу. Вона сама здійснила свій вчинок. І вона мусить пережити свою реакцію на нього й на саму себе, тобто виразити свої свідомі настановлення.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Культурно-історична функція післядії у психології.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок