Головна Головна -> Реферати українською -> Психологія -> реферат: Самоставлення як один із ефективних компонентів розвитку самосвідомості особистості в сучасних умовах 

Самоставлення як один із ефективних компонентів розвитку самосвідомості особистості в сучасних умовах  / сторінка 2

Назва:
Самоставлення як один із ефективних компонентів розвитку самосвідомості особистості в сучасних умовах 
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
5,96 KB
Завантажень:
493
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.7

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Їх зміст розкривається за допомогою таких категорій, як “установка ”
(Д.Н. Узнадзе), “особистісний смисл” (А.Н. Леонтьєв), “ставлення” (В.Н. Мясищев), “аттитюд” (M.Rosenberg, S.Coopersmit), “соціальна установка”(І.С.Кон, Н.І. Сарджвеладзе), “почуття” (С.Л.Рубінштейн).
Відсутність чіткої термінології призвело до того, що значення наведених термінів більшою кількістю авторів не розмежовуються, а вживаються як синоніми.
Розглядаючи особливості підходу до вивчення проблеми самоставлення в зарубіжній психології, слід зазначити, що починаючи з робіт, виконаних у фрейдиському руслі, інтерес до даної проблеми не слабшає. Починаючи з робіт У. Джемса, самоставлення розглядається як компонент самосвідомості особистості, який виконує функцію прийняття особистістю самої себе і досліджується в тісному зв’язку з іншими складовими Я-концепції, перш за все, образом і картиною “Я”. Прийняття себе, позитивне ставлення до себе забезпечує гармонійне існування та високий рівень самоідентифікації особистості, підкреслює активну роль суб’єкта у формуванні позитивної Я-концепції.
Аналіз зарубіжних психологічних досліджень дає можливість зафіксувати розмаїття підходів до розв’язання даної проблеми, зокрема:
К. Роджерс підрозділяє самоставлення на самооцінку (оцінку себе як носія певних властивостей і чеснот) і самоприйняття (прийняття себе як унікальну індивідуальність, яка має не тільки чесноти, але й слабкі сторони і недоліки)[14].
Р. Бернс вказує на тверду переконаність у імпонуванні іншим людям, впевненість у здібності до того чи іншого виду діяльності й на почуття власної значимості [2]. Л. Велес, Г. Маквелл – про почуття власної компетентності, прихильності й симпатії до себе [15].
У вітчизняній психології початком фундаментальних досліджень феномену “самоставлення” стали дослідження І С. Кона [4], А.Н.Леонтьева [5], С.Л.Рубінштейна [9], А.Г.Спіркіна [11], В.В. Століна [12] та ін.
І.С. Кон вважає ставлення до себе “глобальною самооцінкою особистості, яка виступає загальним знаменником, підсумковим виміром “Я”, яке виражає міру прийняття себе, або – ставлення до себе, похідне від сукупності окремих самооцінок” [4].
Аналізуючи сутність самоставлення особистості, В.В.Столін говорить про рівненеву його структуру. Загальними аспектами самоставлення, на думку дослідника, є “самоповага”, "аутосимпатія”, “близькість - самоінтерес”, які утворюють емоційний простір самоставлення і наповняють окремі його дії. Це глобальне почуття “за” або “проти” має феноменальне подвоєння у вигляді передбачуваного ставлення інших, яке також є одним із вимірів в структурі самоставлення.[12].
Згідно точки зору А.Г.Спіркіна, ставлення до себе дає можливість
індивіду усвідомити себе через усвідомлення свого ставлення до світу, через предметне ставлення до інших людей і, головне, - через свою практичну діяльність і її результати, через те, що особистість вважає своїм [11].
Як свідчать дослідження С.Р.Пантєлєєва, самоставлення – це безпосередній феноменологічний вираз смислу “Я” для самого суб’єкта. На думку автора, воно складається із емоційного переживання і оцінки власної значимості (смислу Я), яке має прояв у різних формах: “почуття усвідомленості Я”; “самовпевненість”; “самокерівництво”; “відображенне самовідношення”; “самоцінність” тощо. Самоставлення розуміється як смислове особистісне утворення емоційно-ціннісної властивості [8].
Л.В.Лукін пропонує гіпотетичну модель структури самоставлення особистості. Ця модель відображає ієрархічну багаторівневу цілісність, в якій вищі рівні є ставленням суб’єкта до самого себе як “особистості - члена суспільства, “макросоціума”, а нищі - ставлення до себе як суб’кта вітальної активності [6]. Нам видається цікавим такий підхід, тому що в ньому розглядається взаємозв’язок двох сторін розвитку особистості: як суб’єкта соціальної активності, так і як носія самосвідомості.
Теоретичні основи розуміння самоставлення як компонента самосвідомості були закладені І.І. Чесноковою, яка ввела в науковий психологічний світ поняття “емоційно-ціннісне самоставлення” як спеціфічний вид емоційного переживання, в якому відображається власне ставлення особистості до того, що вона пізнає, розуміє, “відкриває” відносно самої себе [13].

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3 
Реферат на тему: Самоставлення як один із ефективних компонентів розвитку самосвідомості особистості в сучасних умовах 

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок