Головна Головна -> Реферати українською -> Психологія -> Філософія персоналізму і психологія діалогу

Філософія персоналізму і психологія діалогу

Назва:
Філософія персоналізму і психологія діалогу
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
12,10 KB
Завантажень:
490
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Реферат на тему:
Філософія персоналізму і психологія діалогу


Співвідношення персоналізму – „особистісної філософії” – з уявленнями діалогічної філософії М. Бахтіна, С. Франка, М. Бердяєва, М. Бубера [2; 3; 5; 6; 12; 13] практично не вивчене у вітчизняній філософії і психології. Тому актуальним завданням нашої роботи є дослідження різноманітних фундаментальних взаємозв’язків цих двох науково-філософських світоглядів.
Філософію персоналізму розробляли французські мислителі Ш. Пегі, Е. Муньє, Ж. Лякруа, М. Недонсель, П. Рікер [19; 21; 22; 23; 24; 26] як вчення про „тотальний” розвиток людини і „нове” розуміння людського буття, виходячи з ідей філософії життя, феноменології, екзистенціалізму, християнської теології і марксизму. Персоналісти будують свій світогляд на противагу раціоналістичій традиції (проте класичний раціоналізм заперечується не беззастережно) і приймають далеко не всі ідеї філософії життя, феноменології й екзистенціалізму.
„Нова” метафізика „духовного батька” персоналізму Ш. Пегі протиставлялася натуралістично-позитивістському („раціонально-аналітичному, механіко-комбінаторному”) розумінню людської особистості і спрямовувалась на цілісне осягнення людини шляхом синтезу наукових (фізичних) і філософських (метафізичних) підходів у дослідженні людської реальності [22; 18]. Ш. Пегі утверджував людську особистість як єдиний суб’єкт діяльності й історії і закликав до „внутрішньої, духовної революції” – тобто перевороту у свідомості людей шляхом морального, інтелектуального, естетичного та релігійного самовдосконалення.
Вихідним і найважливішим положенням персоналізму є уявлення про людину як суб’єкт історії, як суб’єкт діяльності і праці. Праця визнається вищою цінністю, власне – людським засобом самоздійснення, реальною творчістю. У процесі праці людина утверджує свої закони та покладає власні цілі. Створюючи продукт, вона виражає і завершує себе як особистість, а тим самим конституює своє Я (повертаючи себе до самої себе). У праці людина здійснює себе не тільки як мисляча і діюча істота, але і як особистість, котра має почуттєве, емоційне і вольове буття [22].
Праця – це одвічна умова людського спілкування: дух „товариства і любові”, що панує в процесі праці, є основою істинно людської, особистісної спільноти. Трудова діяльність має особистісний характер і потребує „творчої самовідданості”: людина „зрікається” самої себе і заради продукту праці, і заради „іншого” [22]. Уявлення про „самовідданість”, що протистоїть гріху гордині, падінню в егоцентризм та індивідуалізм, можна вважати вираженням „онтологічної децентрації” (яка нагадує антропологічну „екс-центрацію” Г. Плеснера) як фундаментального принципу діалогічного світовідношення людини [25]. Отже, персоналістське розуміння праці утверджує фундаментальну онтологію індивідуально-духовних відносин між людьми, а, відповідно, й передумови діалогічних взаємовідносин між ними.
Е. Муньє пише про три основні „виміри особистості” – покликання, втілення та об’єднання [22]. „Покликання” виражає ставлення людини до вищих цінностей її унікально-універсального існування, „втілення в праці” відкриває можливості для здійснення екзистенційного самобуття (й спів-буття), а „об’єднання” з „іншими” й світом окреслює обрій екзистенційного спів-буття. На нашу думку, ці три поняття мають глибоке відношення до можливості й обрію діалогічного буття.
Розкриваючи антилюдяність капіталістичної цивілізації, заснованої на приматі виробництва, грошей, прибутку, егоїзму, бездуховності, Е. Муньє показує, що буржуазне суспільство не переймається ні перетворенням душі, ні утвердженням духовності і творчості особистості, а товарно-грошові відносини відчужують людину від інших людей і самої себе, роблять буття індивіда неістинним [20; 21].
З погляду соціального діалогізму цікавими є уявлення Е. Муньє про два типи відчуження – Нарциса та Геркулеса. Відчудження Нарциса він характеризує як „примат чистих ідей над діяльною думкою й досвідом”, як „безцільну думку” і „бездіяльні ідеали”.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 



Реферат на тему: Філософія персоналізму і психологія діалогу

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок