Головна Головна -> Реферати українською -> Релігієзнавство -> Біле царство в контексті етнічної історії Євразії: усуні – тохари – юе-чжі - кушани

Біле царство в контексті етнічної історії Євразії: усуні – тохари – юе-чжі - кушани

Назва:
Біле царство в контексті етнічної історії Євразії: усуні – тохари – юе-чжі - кушани
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
13,89 KB
Завантажень:
319
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Реферат на тему:
Біле царство в контексті етнічної історії Євразії: усуні – тохари – юе-чжі - кушани


За “езотеричною” традицією під Біловоддям слід розуміти землі Північно-Східного Тібету – Амдо (древня назва – Сумпа) зі столицею Сілін (кит. Сініен), де розташоване Цо Нон (“Синє озеро”; монг. Кукунор; кит. Цінхай). Власне через цю країну проходив Великий Шовковий шлях.
Назву “Біловоддя” ми співставляємо з монгол. “цаган усун”, тюрк. “ак су” (”біла вода”; пор.: "... В районі м. Кучі немало річок на ім’я "акан", "акин", "агин" — "потік води, річка" з "ак"... Аксу — велика ріка на Тянь-Шані, одна зі складових р. Тарим, і місто на цій ріці — окружний центр провінції. Старий Аксу китайці називають Веньсу — "теплий, затишний нічліг; тепла, затишна стоянка, готель"..."), тобто землею войовничого племені усунів (усуні – європеоїдні вихідці із степів на захід від вигину ріки Хуанхе). Згідно з переказами, спершу жили в Монголії і над ними царювала династія Нань-доу-мі. Вони в 160 р. до н.е. під ударами хуннів пересилилися в Семиріччя та на Тянь-Шань, де асимілювали частину північно-східних (туранських) іранських племен саків (саків-ісседонів і саків-хаомоварга або амюргійські з значним тюркським домішком, що в результаті призвело до утворення “західних тюрків”, а етнонім “усунь” зберігся у племінному поділі казахів), а потім поглинули і частину юе-чжів (масагетів–тохар), внаслідок чого постав єдиний “сакоусунський” (“усунь-ісседонів”) етнос.
В 21 р. до н.е. сакоусуні завоювали північну Киргизію та Південно-Східний Казахстан, розгромили Греко-Бактрійське царство. Частина юе-чжів–тохар, на думку Дж. Шарпайтьє (Карпентьєр), була асимільована сарматами (дахами ?), внаслідок чого постав іраномовний етнос аорси (aorsi > asii > asiani > усуні), носії, за І.В. П’янковим, прохорівської та сусловської археологічних культур (IV-II ст. до н.е. i II ст. до н.е.-І ст. н.е.; поширені на півночі і на заході на Південному Уралі, Нижній Волзі та Нижньому Дону, а на півдні під іменем дахів — до Східного Прикаспію, Хорезму та Ніси), нащадками якого є осетини–дігорці, а в Туркестані тохари асимілювали іраномовних саків і стали називати себе arsi. Вважається, що ім’я "аорси"-"білі, світлі" нащадки сарматів принесли у верхів’я Волги, де фіксуються етноніми з коренем "арс-/ерз-" (комі "комі-ерзя"; чув. "ар", татар. "арі" – "удмурт"), "арські князі" (в руських літописах XV ст.).
Начебто саме сянбійська (прамонгольська) назва “усуні” – “білі” (*uosuen < дв.-кит. *o-swen) була народноетимологічним витлумаченням сусідами етноніму asuen, asiani – самоназви великого конгломерату північноіранських племен Кавказу, Поволжя та Євразійських степів, що відома як асії – асіани ще античним авторам, Страбону (ХІ, 8,2) та Помпею Трогу. «... Цей етнонім, — відзначає Е.А. Грантовський, — достатньо рано засвідчений серед сарматів, а також достатньо надійно визначається у деяких особових іменах з Північного Причорномор’я, причому в оформленні, яскраво вказуючому на сармато-осетинське діалектне середовище”. Асії–сармати Центральної Азії були носіями карабулаксько-ворухської культури підбійно-катакомбних поховань під курганами в Північній Бактрії.
Власне в Помпея Трога наявна фраза “асіанські царі тохар” (де тохари = юе-чжі / юе-ші китайських літописів; кит.арх. da-“iwan “країна Давань” < *Taxwar “тохари”; Б. Луфер трактував, що етнонім є китайською передачею північно-іран. sgwied-di < Sogdoi; Ю. Реріх вважає, що “юе-чжі” – це лише назва одного з племен тохар: кит. “юе-чжі” < кит. архаїч. прочитання *ngiwat-tsie < тохар. got-ti ~ gut-ti ~ goti ~ geti ; або. на думку Е. Пуллібленка, кит. арх. *Ywati, тобто плем’я ятіїв, яких Птолемей (VІ, 12) розташовував поряд з тохарами; тобто мова йде про гілку іраномовних массагетів – “великих гетів / гватів”, сарматське плем’я getal, що відкочувало в межі Ганьсу у Західному Китаї та у ІІ ст.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Біле царство в контексті етнічної історії Євразії: усуні – тохари – юе-чжі - кушани

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок