Головна Головна -> Реферати українською -> Релігієзнавство -> Рух за незалежну руську митрополію і Ук¬раїнську православну церкву

Рух за незалежну руську митрополію і Ук¬раїнську православну церкву

Назва:
Рух за незалежну руську митрополію і Ук¬раїнську православну церкву
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
29,11 KB
Завантажень:
36
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 
Доба київського християнства закінчилася двома подіями: монголо-татар-ською навалою і поступовим перенесенням резиденції київських митрополитів на північ, що заклали підвалини перетворення колишньої Київської митрополії на Московську. Одночасно в цей період у боротьбі з київським християнством остаточно перемагає візантійсько-православна доктрина цезарепапізму і месіанського значення у християнському світі так званого другого Риму. З плином часу вона перетворилася у московсько-православну впевненість в месіанську призначеність Богом Москві прав третього і останнього Риму. На думку відомого російського дослідника християнства Київської Русі Г. Федотова (1886—1951 рр.), "київське християнство було одним з найкращих способів реалізації Христової науки в цілому християнському світі. Воно не знайшло ніякого продовження в московському християнстві, яке було зовсім іншим".

Шсля татаро-монгольської навали кафедра Київських митрополитів формально існувала у розгромленому загарбниками Києві, але фактично місцеперебуванням її короткий час був Львів, опісля став Володимир (1299 р.), а вже тоді — Москва (з 1325 р.). На початку XIV ст. створено Литовську митрополію.

182

1354 р. Константинопольський патріарх висвячує двох ієрархів: Олексія (1354—1378 рр.) — з титулом "митрополит Київський і всієї Русі" (центр митрополії — у Москві), Романа (1354—1361 рр.) — на митрополита Литовського, до чиєї юрисдикції входили землі Білорусії та України.

1458 р. відбувається фактичний поділ Київської митрополії на дві: Литовську (Київську) і Московську. Ще до цього поділу 1448 р. на Київську митрополію було вибрано, без згоди Константинополя, Йону (1448—1460 рр.). То був останній з ієрократів, який мав титул "митрополита Київського і всієї Русі". Ця дата вважається початком автокефалії Руської православної церкви. У 1589 р. на Русі встановлюється патріаршество.

Коли ж більшість ієрархів православної церкви в Білорусії і Україні переходять в уніатство (1596 р.), польський уряд офіційно визнає Брестську унію, а православну церкву на українських і білоруських землях фактично ставить поза законом.

В 1620 р. православну ієрархію на Україні відновлено Єрусалимським патріархом за допомогою братств і запорізького козацтва. Митрополитом Київським обрано ігумена Києво-Михайлівського монастиря Йова Борецького (1620—1631 рр.). У 1685 р. в Москві Луцький єпископ Гедеон Святополк-Четвертинський (1685—1690 рр.) був призначений митрополитом Київським і прийняв присягу на вірність Московському патріархові. Константинопольський патріарх дав згоду на перехід Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріарха. Саме з цього часу бере початок рух за автокефалію православної церкви на Україні духовенства і мирян, які не сприйняли перепідпоряд-кування Київської митрополії. Неабияку роль у цьому відіграла різниця між українською церквою XVI — XVII ст. та московською. Влада єпископа в Україні обмежувалася колегіальним управлінням. Богослужбовою мовою була українська говірка церковнослов'янської мови. У церковному будівництві існував власний архітектурний стиль, що одержав назву

183

українського бароко. Прибічники автокефалії пишуть про цей період (XVI — XVII ст.) як про зразковий, до відновлення якого вони йдуть.

У XVIII ст. за вказівкою Петра І багато церковних діячів, архієреїв і викладачів українських духовних закладів переїхало до Московщини. Протягом першої пол. XVIII ст. вони очолили Священний Синод (Стефан Яворський (1658—1722 рр.)), єпископські кафедри і основні архієрейські посади. Проте за правління імператриці Катерини II (1762—1796 рр.) розпочалося переслідування вихідців з України, які начебто служили за "правилами римського духовенства", і повна руйнація особливостей українського православ'я.

В середині XIX ст. національно-демократична громадськість України знову починає ставити питання стосовно автокефалії православної церкви в Україні. Йдеться насамперед про діячів Кирило-Мефодіївського братства, програма яких передбачала "знесення папської церкви", "домовини України" й утворення "нової творчої живої братської церкви".

Цей рух проявився і в роки першої російської революції, коли Руська православна церква вже перебувала у стані внутрішньої кризи.

Щодо руху за автокефалію православної церкви в Україні, як реальну силу, можна говорити лише після Лютневої революції 1917 р. Серед віруючих на той час набувають популярності гасла демократизації та національного оновлення церковного життя.

На пастирських зібраннях у березні 1917 р. створюється ініціативний орган за відокремлення українських єпархій від РПЦ — "Виконавчий комітет духовенства і мирян". Комітет висуває ідею скликання Всеукраїнського церковного Собору, яку намагалося здійснити "Братство воскресіння Христа" (виникло восени 1917 р.). У листопаді 1917 р. створюється комітет по скликанню Собору, який трохи пізніше реорганізується у тимчасову "Всеукраїнську православну церковну Раду" (ВПЦР).

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 



Реферат на тему: Рух за незалежну руську митрополію і Ук¬раїнську православну церкву

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок