Головна Головна -> Реферати українською -> Релігієзнавство -> Православ’я- особливості віровчення та культу

Православ’я- особливості віровчення та культу

Назва:
Православ’я- особливості віровчення та культу
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,79 KB
Завантажень:
293
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
ПЛАН

Вступ

1. Православ’я: особливості віровчення та культу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На сучасному етапі історії нашої країни особливе місце серед соціальних, історичних, психологічних факторів національно-духовного відродження зайняв фактор релігійний. В Україні, по суті, розпочався новий етап розвитку релігійних конфесій. Він породив безліч проблем, пов'язаних з нормалізацією релігійного життя, пошуками шляхів урегулювання міжцерковних відносин, зокрема подолання гострих і болючих міжконфесійних конфліктів на основі конституційних положень принципу свободи совісті й відповідного законодавства про правове регулювання діяльності релігійних організацій.

Історія свідчить, що численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільного розвитку, відображають у своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві риси різних соціальних епох. У зв'язку з цим релігія є універсальним духовним явищем у житті суспільства. Релігійне вірування об'єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні верстви населення у ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угруповання віруючих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їхній боротьбі проти негативних соціальних відхилень і явищ, виконувати інші функції.

1. Православ’я: особливості віровчення та культу

Основні положення православного віровчення (догмати) зафіксовані з двох рівних за авторитетом для церкви джерелах "Священному Писанні" (Біблії) i "Священному Переданні (переказі)" (матеріали помiсних i вселенських соборів IV-VIII ст. Праці церковних авторитетів того часу, яких називають "святими отцями", давня богослужебна практика).

Головні догмати викладено в Символ віри. (Нiкеоцаргородський Символ вiри) 825-981рр. в 12 членах (параграфах). Це вчення про Трійцю, сходження святого духа тiльки вiд Бога-отця, боговтiлення, спокутування, воскресіння, вознесiння Ісуса Христа як боголюдини, визнання святості єдиної апостольської церкви, необхідності хрещення i чекання воскресiння з мертвих.

Православна традиція вимагає збереження в недоторканості не тільки зміст догматів в інтерпретації "отців церкви" але й збереження їх догматичного формулювання.

Православ'я не припускає нi збільшення ні скорочення кількості догматiв, що канонізовані вселенськими соборами. істинами вважаються тiльки ті положення віровчення які затверджені першими двома вселенськими соборами.

Таким чином, усi догмати, якi були прийняті після VII Вселенського собору i католицький догмат про "фiлiокве" православні богослови відкидають. Останнім "отцем церкви" православнi вважають Іоанна Дамаскiна (VIIIст.)

Християнський Захід знаходився під впливом Риму з його латинською культурою, яку сприйняли i варварські королівства у вигляді Римської Літургії i латинської лiтургiчної мови.

Але на Сході склалась зовсім інша ситуація. Культура народів які попали в орбіту християнства були дуже різні i не піддавались злиттю (культури вірмен, єгиптян, сирійців, ефіопів, еллінів тощо).

Нi одна мова не могла бути до кінця пануючою. Так на Сходi сформувався принцип, який зберігся до сьогодення, згідно з яким богослужіння повинно зберегтися i проводитись на мові зрозумілої народу. Цей принцип був священний в новозавітній легенді про заснування церкви Христа в день П'ятидесятниці коли на апостолів зійшов Дух святий i вони заговорили на мовах народів, якi перебували в Єрусалимі.

Крім того у Східній Римській імперії i пізніше у Візантійській імперії не склався однин загальний церковний центр. Тут було як, вже згадувалось, чотири єпархiї, які носили титул патріархату i претендували на керівництво загальноцерковними справами: єрусалимський антiохiйський, олександрійський та константинопольський. Останній з них хоч i був наймолодшим за часом, але використовуючи свої близькі стосунки з імператором, претендував на виняткове становище i навіть іменувався "вселенським".

У 313 р. Міланський (Медiоланський) едикт про віротерпимість імператора Костянтина І Великого дозволив тобто зрівняв у правах християнство i язичництво. У 330 р. він переніс столицю імперії у Візантію (Константинополь). У 395 р. Римська iмперiя розпалась на Східну i Західну. Внаслідок цього починають формуватись Східний (константинопольська) i Західний (Римська) церква. Пани римські, спираючись на традицію згідно з якою Рим був резиденцією ап. Петра, вважали Рим центром Вселенської церкви. Це привело до претензій Пап до визнання супрiмацiї (главенства) панської влади над світською. Почалися політична i догматична конфронтація між папою та імператором.

Протистояння посилювалось також внаслідок догматичних, теологічних та обрядових розбіжностей.

У 589р. на Толедському соборі Римська церква внесла зміну в Символ Віри (Фiлiокве) Сходження духа святого від Ісуса Христа (бога сина) Східна церква засудила це як єресь.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Православ’я- особливості віровчення та культу

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок