Головна Головна -> Реферати українською -> Соціологія -> Соціальний аспект історичної харизми

Соціальний аспект історичної харизми

Назва:
Соціальний аспект історичної харизми
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
15,99 KB
Завантажень:
71
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Зрозуміти сучасну історико-філософську думку й основні проблеми сьогодення неможливо поза зверненням до теоретичних джерел початку ХХ ст. У цей період (ми аж ніяк не применшуємо значення та впливу всіх інших) було запропоновано своєрідне бачення фундаментальних питань людського буття у його різноманітних вимірах. До таких особливих “заломлювань” теоретичної думки належить харизма (від гр. – милість, божественний дар, благодать), тобто виняткова обдарованість, наділеність конкретної особи, лідера, пророка, проповідника, політичного діяча тощо, дії, інституту чи символу надзвичайними якостями, надприродністю, непогрішимістю, святістю в очах певної кількості прихильників. Цей термін широко використовують у своїх соціологічних концепціях М.Вебер та Е.Трьольч.

Із початком становлення людської цивілізації відбувалося й оформлення трьох основних фігур, які почали претендувати на втілення ідей харизми: цар, жрець, пророк. На царя переносилася магічна функція вождя. Для патріархального суспільства з його рівнем свідомості людський колектив виступав засобом відтворення універсуму, а країна ототожнювалася з Ойкуменою, тому цар та його країна перебували в іпостасних відносинах із Богом, який не має над собою жодних вищих іпостасей. Зрозуміло, що подібні положення мали безліч варіантів: цар є сином та намісником Бога, який автоматично користується його славою і слухняний наказам божества.

Подібне осмислення одноосібної влади не лише зміцнювало її, але й сприяло формуванню основи для критики конкретних носіїв влади та оформленню ідеалів: якщо цар – намісник надземних інстанцій, то в його діяльності основним є не господарювання, а служіння, в якому необхідним виступає відданість. Принцип харизми так чи інакше освячував світську владу, але одночасно виключав її “приземлення”: “Немає влади, яка не від Бога” [6, 200], тому природно заключити, що влада, яка не “від Бога”, взагалі не може бути владою. Але хто б спробував нагадати царю про це? Офіційно санкціонований на роль прислужника божеству жрець, який займався вихованням дитини царя. В його силах було поставити під сумнів божественне походження останнього і зробити висновки на свою користь. Однак у царя і верховного жреця були спільні властивості: вони відстоювали теократію, яка спиралася на суму тим чи інших юридичних та релігійних норм. Саме тут харизма і поставила запитання про особистісну богодуховність царя, сприяла формуванню образу життя як служіння Богу.

У цьому аспекті варто порівняти два вислови представників Стародавньої Греції, які у певній мірі характеризують історичну харизму. Перший вислів належить Періклу: “Хоча лише нечисленні здатні творити політику, ми всі можемо оцінювати її” [4, 20]. Другий також був сформульований його сучасником, видатним мислителем Платоном: “Найвищим принципом з усіх є той, що ніхто, ні чоловік, ні жінка, не повинен залишатися без проповідника. Так само не можна дозволити звикнути робити хоча би що то було на власний розсуд: байдуже через запопадливість чи через жвавість характеру. І на війні, і час мирний слід спрямувати свій погляд на вождя і вірно йти за ним. Навіть у найдрібніших питаннях треба діяти під керівництвом. Ось приклад: вставати, рухатися, митися або їсти слід… тільки тоді, коли це звелять робити. Одне слово, треба призвичаїти людську душу навіть не мріяти про самостійність дій і зробити її зовсім неспроможною до таких дій” [4, 20].

Окреслені вищі положення були засновані на еллінських цінностях і пізніше призвели до певного об’єднання ідей харизми та елітаризму. Звісно, вони пропагувалися і в інших цивілізаціях, і так чи інакше ставилися мислителями від Платона до Т.Карлейля у концепціях А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, у філософії інтуїтивізму та в теоріях еліт ХХ ст. Об’єктивний аналіз харизми та елітарності проявився і в укрїнській історіософії і був представлений консервативно-елітарною моделлю суспільства В.Липинського.

Різні способи здійснити опис складного процесу руйнації соціальних та духовних структур “традиційного” західноєвропейського суспільства споріднюють багатьох мислителів. Разом із кризою класичної традиції завжди відбувається і руйнування будь-якої усталеної моделі людини з притаманними їй морально-естетичними та іншими цінностями зрозумілими й обґрунтованими уявленнями про світ. У відповідності до такої традиційної “моделі” здійснюється і формування “елітної спільності”, “елітної свідомості”. Саме в добу розквіту ідеологій (ХІХ–ХХ ст.) з особливою силою розвинулися утопічно-просвітницькі (за намірами) та тоталітарно-репресивні (за способами втілення) проекти побудови “щасливого” і “найкращого” суспільства.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Соціальний аспект історичної харизми

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок