Головна Головна -> Реферати українською -> Військова кафедра -> Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації

Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації

Назва:
Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
7,39 KB
Завантажень:
255
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему:
Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації


Одним з актуальних аспектів означеної теми є проблема підпорядкування лівобережного корпусу під час походів у складі російської армії та межі компетенції козацького командира. Її вивчення дозволяє не тільки чіткіше уявити особливості становища лівобережних козаків в російському війську 1730-х рр., а й, беручи більш широко, розглянути ступінь інтеграції тогочасної Гетьманщини в російські структури, готовність козацьких достойників визнавати/не визнавати над собою владу російських урядовців та межі цієї влади.
Питання субординації під час далекої виправи є досить заплутаним. Компетенція Генеральної військової канцелярії (далі – ГВК), здавалось би, закінчувалася після останнього передпохідного огляду. Далі козаки переходили у відання фельдмаршалів Мініха або Лассі. Проте могла існувати ще й маршева команда, і якщо козацький корпус просувався до місця зосередження армії разом з іншими військами, тоді гетьманці на час переходу підлягали старшому російському офіцеру в цій команді. Наприклад, корпус генерального хорунжого Я. Горленка у 1737 р. до Ізюма дійшов у команді генерал-квартирмейстра де Брінея і вже у цьому місті козацький командир звітував про прибуття фельдмаршалу Лассі, переходячи під його командування [1, №5909. Ар. 2].
Очевидно, що на початку походу командир корпусу мусив зголоситися до служби перед командуючим армією. Так діяв Я. Горленко у 1737 р., так же він чинив і роком раніше, доповідаючи Б. Мініху про своє прибуття [1, №5506. Ар.2].
У поході командир гетьманців безпосередньо підлягав не головнокомандуючому, а командиру нижчої ланки – дивізії, на які поділялася армія. Наприклад, 14 квітня 1736 р. генерального хорунжого Я. Горленка підпорядкували генерал-фельдцехмейстеру Гессен-Гомбургському. Незабаром, 18 квітня, гетьманців перепідпорядкували генерал-лейтенанту Леонтьєву, проте реально вони увійшли до його команди 24 квітня. [1, №5506. Ар. 4,6]. Після штурму Перекопу козаки знову опинилися у віданні генерал-фельдцехмейстера [1, №5506. Ар. 13-15]. У 1737 р. генеральний обозний Я. Лизогуб підлягав командиру 2 дивізії [8, c. 137 примітки]. Під час Хотинської (1739) виправи генеральний осавул Ф. Лисенко у різний час виконував накази командирів дивізій генерал-аншефа Румянцева та генерал-лейтенанта фон Левендаля [5, с. 35,132]. Усі ці звістки стосуються армії фельдмаршала Мініха. За браком джерел важко стверджувати, чи повністю аналогічним було становище в армії фельдмаршала Лассі. Логіка підказує, що незначний за чисельністю корпус гетьманців справді мусив входити до складу однієї з дивізій. Проте деякі повідомлення про самостійні дії лівобережних козаків у складі армії П. Лассі дозволяють припустити, що у певні моменти командуючий міг ставити їм завдання особисто [1, №7124. Ар.16; 4, с.153; 8, с.433].
У випадках, описаних вище, українські старшини підлягали високопоставленим генералам, які керували значною кількістю підлеглих. Невизначеність відповідності українських чинів російським рангам разом зі впевненістю командування у вищості російських офіцерів призводила до підпорядкування старшин офіцерам явно невідповідних рангів. Наприклад, на зворотному шляху з Криму 1736 р. генеральний хорунжий Я. Горленко підкорявся наказам підполковників Гарта та Друцького [1, №5506. Ар.16-17]. У цьому ж поході лубенський полковий старшина входив до команди поручника Єфремова [1, №5506. Ар.8]. Хоча ще в 1734 р. Кабінет Міністрів та Іноземна колегія підготували проект рішення, згідно з яким російський підполковник прирівнювався до козацького полковника, а генеральний хорунжий стояв сходинкою вище. Аналогічне становище і з полковими старшинами. Вони аж ніяк не могли підлягати поручнику, оскільки цей чин відповідав сотнику [2, c. 417-418,425].
Лівобережні полки під час походу від регулярних частин з точки зору субординації відрізняла наявність ще одного, крім армійського командування, центру підпорядкування – ГВК. Здавалося би, після влиття гетьманців до складу армії всі зв`язки з ГВК мусили перерватися.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок