Головна Головна -> Реферати українською -> Історія всесвітня -> Серби у складі Угорської Корони.Сербська культура(XVI-XVIII ст.)

Серби у складі Угорської Корони.Сербська культура(XVI-XVIII ст.)

Назва:
Серби у складі Угорської Корони.Сербська культура(XVI-XVIII ст.)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
5,04 KB
Завантажень:
277
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
РЕФЕРАТ
на тему:
Серби у складі Угорської Корони.
Сербська культура
(XVI-XVIII ст.)


1. XVI ст. сербський народ зустрів роз’єднаним і пригнобленим. Втрата державності стала сумною реальністю. Єдиним спо-гадом про часи недавньої слави залишалася Сербська деспотовина на території Угорщини (в області Срем), яка, щоправда, протягом усього періоду свого існуван-ня являла яскравий приклад квазідержавного утворення.
Від другої половини XV ст. дедалі більшого розмаху набуває міграція сербського населення з півдня на північ та північний захід: з теренів, загарбаних османами, на землі, які ще залиши-лися вільними від турецької присутності (Далмація, Хорватія, Славонія, Срем, Бачка, Банат, Ердель, Валахія та ін.).
Серби, що опинилися під владою Османської імперії, ма-сово приймали іслам; особливу активність у цьому плані ви-являли жителі Боснії, причому як простий люд, так і пред-ставники знатних родів. Можливо, далася взнаки тривала при-хильність до богомильства. Змінюючи віру, населення загарбаних турками областей прагнуло якнайкраще присто-суватися до нових політичних і побутових умов, порятувати себе та свої сім'ї. А тим часом релігійний чинник об'єктивно ніс із собою кардинальну зміну цивілізаційної належності.
XVI ст. розпочинається для сербів з участі в нескінченних війнах, у яких вони захищали чужі інтереси й виступали ма-ріонетками в руках значно потужніших сил. Попервах чи не основною рушійною силою, що спонукала сербів братися до зброї й приєднуватися до тих європейських володарів, котрі чинили опір туркам, була християнська солідарність: бажання допомогти "своїм" — християнам — у боротьбі проти "чужих" — мусульман. Оскільки ж від самого початку століття воєнна активність Османської імперії спрямовувалася головним чином проти Угорщини, серби цілком природно опинилися на боці мадярського короля.
Під час угорсько-турецької війни 1501—1502 рр. сміливими й неординарними діями відзначився сербський деспот Йован Бранкович. Після кількох досить успішних збройних акцій на території Сербії та Боснії він навіть планував організувати серйозніший опір туркам, але несподівано помер наприкінці 1502 р. Йован увійшов до історії свого народу як яскравий авантюрист, чия діяльність не мала особливого значення для спільної справи. Після нього не залишилося сина, внаслідок чого деспотом став представник іншого роду — Іваніш Бериславич.
Доля Сербської деспотовини складалася драматично: деспоти змінювали один одного, з кожним днем утрачаючи навіть ті незначні права, що мали. Коли останній сербський деспот — Павле Бакич — одержав 20 вересня 1537 р. деспотський титул від австрійського короля Фердінанда І, то свої володіння — деспотовину — йому ще треба було визволити з-під влади турків. Бакич загинув у бою 9 жовтня того ж року. З його смертю закінчилася історія середньовічної сербської державності, яку, нехай тільки номінальна, продовжувала деспотовина.
Унаслідок остаточної ліквідації сербської деспотовини, а разом з нею й останнього легітимного державного утворення, єдиного для всіх сербів, у 30—50-ті роки XVI ст. руйнується монолітність нації. Окремі групи людності з різних областей, заселених сербами, починають діяти самотужки, часто без урахування й усвідомлення спільних національних інтересів і стратегічної мети. Боротьба проти турків тривала, але не у вигляді масового народного руху, як це було раніше, а у формі розбійницьких нападів четників і ускоків. Водночас більшість населення обирає для себе один із двох основних шляхів: або переходить на бік нових володарів, або покидає рідні терени, емігруючи на інші землі.
У середні віки, на етапі становлення й утвердження сербської державності, розселення сербського етносу ("сербська експансія", як називає цей процес В. Чорович) відбувалося в трьох напрямах: північному, східному та південному. При цьому державні кордони на півночі та сході розширювалися в основному за рахунок областей, традиційно заселених сербськими племенами, тобто збільшення території держави у принципі збігалося із зоною проживання сербського етносу.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Серби у складі Угорської Корони.Сербська культура(XVI-XVIII ст.)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок