Головна Головна -> Реферати українською -> Історія всесвітня -> реферат на тему: Релігійний фактор в історії Росії

Релігійний фактор в історії Росії / сторінка 17

Назва:
Релігійний фактор в історії Росії
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
67,06 KB
Завантажень:
52
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 
У листі констатується, що в країні активно розвивається «процес зживання релігійності», що, однак, «гальмується», по-перше, недостатньою увагою до цієї роботи з боку «партійців, комсомольців, членів профспілки й ін. радянських організацій», а по-друге, пожвавленням діяльності релігійних організацій, їх прагненням пристосуватися до нових соціальних умов. Обґрунтовуючи необхідність подолання цих «гальм» в антирелігійній роботі, укладачі листа звертаються до характеристики політичних позицій релігійних організацій. При цьому вони, виходячи з постулату про загострення класової боротьби в ході соціалістичного будівництва, зараховують духівництво, активних рядових віруючих, органи церковного управління і релігійні організації в розряд супротивників соціалізму. Їм пред'являються обвинувачення в «мобілізації» реакційних і малосвідомих елементів з метою «контрнаступу на заходи радянської влади і компартії».

Є присутнім у листі і згадування про неприпустимість застосування у відношенні релігійних організацій і віруючих «адміністративних мір», «поверхневої клерикальної боротьби з попами», але це не більш ніж проформи заради. І в цьому досить переконатися, звернувшись до тих конкретним завдань, що ставляться перед партійними, державними, господарськими і громадськими організаціями.

Спущений на місця лист, по суті своїй, розв'язав руки місцевим працівникам, санкціонуючи «силовий» тиск на релігійні організації. І все це під акомпанемент висловлень про контрреволюційний характер релігії і змикання релігійних організацій з контрреволюційними організаціями. І все це затверджувалося всупереч заявам керівників релігійних організацій про лояльність до радянської влади, що тепер «подавалися» суспільній думці як «прикриття» їх справжніх антирадянських настроїв і дій.

Що стосується віруючих і їх керівників, то вони миттєво відреагували на ситуацію, що змінилася. Приміром, Всесоюзна рада євангельських християн (Ленінград) писала у лютому 1929 р. у ЦИК СРСР: «Ми одержуємо з місць цілий потік листів, телеграм і повідомлень усякого роду, з яких видно, що на наші громади і їхні члени початий визначений натиск адміністративного характеру в різних напрямках».

Популярна стала і практика проведення сходів, зборів, мітингів, на яких простою більшістю голосів, найчастіше під час відсутності «зацікавленої сторони», приймалися рішення, бути чи не бути діючій церкві, мечеті, синагозі, молитовному будинку в населеному пункті. Ось типова для тих років виписка з протоколу робочих зборів фабрики «Червоний Жовтень» (Середньоволзька область), які відбулися 15.03.29 р.: «Слухали: Про закриття церкви. Ухвалили: ...Вважаємо, що церква, як розсадник релігійного дурману, нам не потрібна... Доручаємо міськраді й іншим організаціям негайно церкву закрити, приміщення ж церковне використовувати під школу.

6 квітня 1929 р. у довідці НКВД про релігійну ситуацію в країні, представленій в ЦК ВКП(б), стверджувалося, що «релігіозники» організують антирадянські виступи мас, насамперед селянства; надають «тиск» на низові місцеві органи влади при перевиборах у Ради; створюють підпільні контрреволюційні організації; поширюють антирадянські листівки, те-роризують активістів-безбожників і підтримують рух за відкриття і будування церков.

Однак при знайомстві з фактичним обґрунтуванням як цього, так і інших документів впадає в око випадковість фактів, їх «дрібність», заданість висновків. Одиничні приклади діяльності конкретних священиків подаються як явище організованого опору, законні вимоги віруючих про відкриття і будівництво церков, проведенні релігійних ходів і т.п. розцінюється як антирадянська діяльність.

3.2. Декларація Сергія 1927 року.

Після смерті патріарха Тихона в 1925 року влада не дозволила провести собор для обрання нового патріарха. На чолі церкви встав патріарший місценаглядач митрополит Петро (Полянський). Але через сім місяців він був заарештований і, так ніколи і не вийшовши на волю, загинув у 1936 році.

У керування церквою вступив його заступник митрополит Сергій (Іван Страгородський). Видний церковний діяч, єпископ з 1901 року, Сергій ще від царського уряду одержав орден Святого Олександра Невського.

В грудні 1926 року влада заарештувала і Сергія. Однак через кілька місяців він був звільнений.

29 липня 1927 року він підписав “Декларацію митрополита Сергія”. У ній говорилося: “Ми хочемо бути православними і в той же час усвідомлювати Радянський Союз нашою цивільною батьківщиною, радості й успіхи якої - наші радості, успіхи, а невдачі - наші невдачі. Залишаючись православними, ми пам'ятаємо свій борг бути громадянами Союзу “не тільки зі страху, але і по совісті”, як учив нас апостол”.

Заарештовувати духовенство, закривати храми продовжували і після публікації “Декларації“. Досить сказати, що із семи архієреїв, що підписали “Декларацію“ разом із Сергієм, троє були арештовані і загинули в 1937-1938 роках.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 



Реферат на тему: Релігійний фактор в історії Росії

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок