Головна Головна -> Реферати українською -> Історія всесвітня -> Розкол Церкви 1054 року

Розкол Церкви 1054 року

Назва:
Розкол Церкви 1054 року
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
6,95 KB
Завантажень:
58
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Розкол Церкви 1054 року

Це надзвичайно складний історичний факт сягає своїм щн в античний період. Рим виховав у своїх громадян почуцття переваги над усіма. Зачарування Римом не тільки збереглося в стародавніх народів, які прийняли зристиянство, але й перейшло до варварів, які поселилися на руїнах Римської Імпереї. І не дивно. Римська єдина держава, римська культура - це були непорожні слова, а поняття з винятково цінним змістом огорнутий і овіяний славою старого Риму, єписком Римський віддавна посів видатне положення в Християнській Церкві. Римський єпископ вважав себе покликаним дбати “про мир у всьому світі та добробут святих Божих церков”. У справіі збереження істинного віровчення Римська церква користувалася незаперечним авторитетом. Не беручи постійної живої участі у догматичній боротьбі Сходу, папи, тим неменше, напруженро слідкували за нею і ніколи не втрачали можливості своєчасно висловлювати свої думки, які часто розросталися до великих трактатів (як, наприклад, томос папи Льва І Великого ІV Вселенського Собору), підказати влучні вислови, мовні звороти, котрі могли б розробити тонкоші єретичних систем. Папи майже завжди вдало вставали на бік ортодоксально мислячих входили в їх суине положення, сприяли їм і підтримували їх. Початок суперечностей насамперед на Сході, а потім і у їх відносинах між Сходом і Заходом був покладений заснуванням Константинопольської архієпископії, а потім і піднесенням її як столичної. До ІІ Вселенського Константинопольського Собору 381 р. першою кафедрою на Сході вважалась Александрійська. Після згаданого Собору почалася боротьба між Константинополем та Александрією, яка закінчилася остаточною перемогою Константинопольського архієпископа над Александрійським папою на ІV Вселенському Халкідонському Соборі. Ще раніше, на ІІІ Вселенськоме Ефеському Соборі, втратила свої переваги Антіохійська кафедра: антіохійський технологічній школі в Соборі Несторія була оголошена анафема, Кіпрська та грузинська церкви отримали автокифалію. З усуненням антіохійського ненства та александрійського монофізитства зміцнилась грецьке православя як таке, що йде середнім шляхом. Звичайно, підвищується роль і Константинопольської кафедри. Після Халкідонського Собору константинопольський архиєпископ і канонічно, і фактично став першим на Сході. Така ситуація склалася не в останню чергу і завдяки Римським понтифікам Папи з побоюванням слідкували за піднесенням нової столиці й співчували Антиохійському та Александрійському патріархам. Але догматична істина вимагала від них принцепової позиції і в канонічних питаннях.

Не зважаючи на те, що канони вказували Константинопольському архієпископу місце після Римського папи, в “Новому Римі” стали розумі ти “ мета” (після) в значенні хронологічному, а не розрядному. Константинопольські першоієрархи, спираючись на підтримку візантійських імператорів, стали домагатися якщо не переваги, то щонайменше рівності в справах з Римськими єпископами, такоїж юрисдикції на Сході, яку Рим мав на Заході.

На противагу цьому в Римі все більш очевидно формувалося цілком визначене розуміння папства як особливих, встановлених Богом прав Римського єпископа у всій Вселенській Церкві. Зростання папізму особливо посилилося з падінням Західної і Римської імперії, коли Римська Церква залишилася єдиним світочем у хаосі, що охопив Західну Європу. В творах папи Льва І Великого теорія абсолютного папського примату була вже виражена з максимальною чіткість. За часів папи Льва ІХ з'явився фальшивий документ Donatio Constantini, в якому начебто імператор Константин визначив канонічні права папи над всією Християнською Церквою.

Приблизно з ІХ ст. у Римській Церкві починає формуватися догмат про безпомилковість повчання папи в справах віри та моралі, якщо він говорить з кафедри (ex cathedra). В свою чергу Константинопольський патріарх Фотій сформулював у своїй “Епаногозі” вчення про царську та патріаршу владу. Фотій наголошував на тому, що “патріарх є живим і духотвореним образом Христа, який всіма своїми вчинками та словами виражає істину”.

Неважко помітити, що обидві тенденції суперечили тому розумунні церковного устрою, яке склалося в епоху Вселенських Соборів.

Різко загострилися відносини між Римською та Константинополькою церквами в період правління патріарха Фотія (857-869 рр., помер у 897 р.). формальним приводом до цього загострення стали претензії Великої Церкви на юрисдикцію над Болгарією. Але фактично непомірні амбіції патріарха Фотія, який у 879 р. оголосив себе Вселенським патріархом і домагався створення теократичной монархії, вважаючи себе єдиним кандатом на голосування в ній (пізніше, в ХІ ст. спробу оволодіти крім духовної, також і державною владою зробив Михаїл Керулларій). Патріарх Фотій вперше сформулював обрядові та догматичні відмінності Римської Церкви від церков Східних.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Розкол Церкви 1054 року

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок