Головна Головна -> Реферати українською -> Історія всесвітня -> Феномен самозванства в російській історії

Феномен самозванства в російській історії

Назва:
Феномен самозванства в російській історії
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
13,51 KB
Завантажень:
52
Оцінка:
 
поточна оцінка 0.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Феномен самозванства в російській історії

“Самозванство” - поняття, яке визначає, передусім, дії конкретної людини, яка вирішила оголосити себе царем чи месією, а також фактори, що визначали поведінку самозванця, доки він не отримав підтримку народу. В історичній літературі досліджено багато прикладів самозванства у світовій історії. Виходячи з цього, самозванство ніяк не можна назвати виключно російським феноменом, але в жодній іншій країні це явище не було таким поширеним і не відігравало такої значної ролі у взаємовідносинах суспільства і держави. В.О.Ключевський зазначав, що “...з легкої руки першого Лжедмитра самозванство стало хронічною хворобою держави: з того часу ледь не до кінця 18 ст. рідко яке царювання проходило без самозванця, а в часи Петра 1 за відсутності такого народні чутки справжнього царя перетворили на самозванця” [4, 26]. Навіть якщо обмежитися підрахунком лише лжецарів і лжецаревичів, то все одно набереться значне число. В XVII ст. на території Московської держави діяло близько 20 самозванців (з них у смутні часи до 12 чоловік), а у XVIII ст. нараховують понад 40 випадків самозванства [10, 53].

Самозванці, які претендували на російський престол, “зголошувалися” як за кордоном, так і серед місцевого населення. Термін “самозванство” належить до галузі соціальної психології. Самозванство починається тоді, коли лжецар або псевдомесія самопроголошується, формує групу соратників чи стає на чолі руху соціального протесту. Вивчаючи природу самозванства, потрібно акцентувати особливу увагу, передусім, на реакції суспільства на появу самозванця. В основі російського самозванства лежала віра в богообраність “справжнього” царя. Це можна сприйняти за основу пояснення природи самозванства, тобто виявленню тих ідейно-психологічних факторів, які спонукали людину на те, щоб видати себе за посланника небес або члена царської династії. Деякі дослідники (зокрема К.В.Чистов) розглядають самозванство в Росії як прояв певних властивостей соціальної психології народних мас, які чекали приходу визволителя”, як одну із специфічних і стійких форм антифеодального руху [12, 26-29]. Навряд чи варто вважати всіх російських самозванців авантюристами і свідомими обманщиками. Скоріш за все, суть самозванства полягає в широкому ототожненні самого себе з тією особою, ім'я якої присвоювалося і приймалося.

Якщо говорити про самозванство царського напряму, то не можна сказати, що в його основі провідним було прагнення до досягнення матеріальних благ чи житейських задоволень. Що ж рухало самозванцями? Б.А.Успенський визначив три обставини, які могли змусити просту людину повірити в те, що вона є “істинним государем”:

1. Оскільки в народній свідомості домінувала уява про Божественне покликання справжнього царя, то немає нічого дивного в тому, що людина, яка знайшла на своєму тілі які-небудь “знаки”, починала вважати себе богообраною.

2. У випадку порушення природного (родового) порядку успадкування престолу, той, хто займав у такий спосіб царський трон, сам сприймався як самозванець. “Відкриття” такого самозванця на троні провокує появу інших: у народі відбувається ніби конкурс самозванців, кожен з яких претендує на свою відзначеність. Основою цього процесу є переконання, що робити висновки про те, хто є справжній цар, повинні не люди, а Бог.

3. Одним з факторів самозванства є така риса традиційної суспільної свідомості, як “міфологічне ототожнення”, яке “...с наибольшей выразительностью проявляется у хлыстов и скопцов, видящих в конкретных людях непосредственное воплощение Бога Саваоха, Христа или Богородицы и называющих этих людей соответствующими именами” [11, 38].

У свідомості самозванця відбувається ототожнення себе зі своїми попередниками. Наприклад, Лжедмитро ІІ присвоїв собі не лише реальну біографію першого самозванця, не тільки його славу й успіх, а і його дружину та її родичів. Мається на увазі полон Марини Мнішек, яка прямувала з Ярославля в Польщу і той факт, що її примусили визнати Лжедмитра ІІ своїм чоловіком, який дивом урятувався.

Схильність до самозванства можна пов'зати з певним типом особистості, особливо характерним для середньовічної Русі. Його носії часто зустрічалися серед “живущих во Христе” - юродивих. Юродство передбачало зовнішнє уподібнення євангельському Христу і вважалося одним з подвигів християнського благочестя. Юродиві добровільно відмовлялися не лише від усіх благ і зручностей буття, а й від усіх переваг суспільного життя. Такими ж рисами наділявся і “царь-избавитель”. Відповідно, можна припустити, що однією з душевних рис, які сприяли самозванству, була нездатність терпіти соціальну та суспільну несправедливість.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Феномен самозванства в російській історії

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок